
Волонтери, що перевозили людей з Чернігова до переправ, здобули перемогу у номінаціях “Волонтер” та “Людина року” конкурсу «Вибір року».
«Менщина» зустрілася з Вадимом Соломком та Олександром Хамулою.
Вадим Соломко: «Все почалося з нападу орків. Я жив у Харкові, була своя квартира. Жили у 16-поверхівці. О 5.05 ранку ми з сім’єю прокинулися, оскільки у нас штукатурка посипалася. А тут – приватний будинок. З дітьми (у мене їх троє), краще жити у приватному будинку, тим паче старша дитина погано ходила. Ми сіли у машину і приїхали у Мену. Проїхали Суми, Конотоп – за нами бої починалися. У Малому Усті за нами міст зірвали.
Я не міг просто сидіти і дивитися. Треба було щось робити. Ми з братом Сергієм на другий день пішли допомагати».
Олександр Хамула: «Тут якраз почав формуватися штаб ТРО. Просто в центр вийшли і розпитали, де треба допомога, де люди збираються».
Вадим Соломко: «Ми прийшли, нам сказали, що треба людей забрати з Чернігова. Заправлені були я і Ілля (не пам’ятаю прізвища, у військкоматі зараз служить, з Макошине). Ми поїхали.
Перший міст був підірваний. Далі їхали на Киселівку, забирали людей. Вони туди доходили, а там ми їх забирали. Ми довозили до Снов’янки, там люди пересідали у «бусики».
Спочатку возили за свої кошти, заправлялися. Возили 3 дні».
Олександр Хамула: «Возили по старому аварійному мосту. На 4 день приїхали наводчики, розпитали у водіїв, які чекали нас біля Снов’янки, що вони тут роблять. У той же вечір прилетіла ракета і старий аварійний міст, який залишили для евакуації, був зруйнований. Диверсійні групи періодично виходили, обстрілювали людей, яких переправляли на човнах через Снов.
На 4-й день близько обіду ми забрали людей, помітили, що наші військові швидко евакуювалися, а вийшли у гарно напрасованих формах, «піксельках», але не наші. Вадим не встиг вивести людей, бо чекав жіночку, яка дуже просила, і водія нашого шкільного автобуса. І його під дулами кулеметів і автоматів зупинили».
(більше…)