«Наш пріоритет — зробити все можливе, щоб люди не боялися тут жити»: Юрій Стальниченко про виклики Менської громади

Секретар Менської міської ради Юрій Стальниченко в розмові з журналісткою «Місцевих медіа» розповів про те, як громада пройшла 2025-ий, яким став початок 2026-го та поділився найближчими планами. Фокусні напрями — безпека, реформа освіти та залучення інвестицій.

Про бюджет та безпековий фактор

Попри близькість війни, громада завершила минулий рік без боргів. За словами посадовця, головним завданням було дати мешканцям відчуття захищеності.

– Війна дуже близько. Нам доводиться часто коригувати плани, які ми мали на початку року. Мабуть найбільший фокус для нас – безпека мешканців. Ми будували укриття, одне — повністю за кошти місцевого бюджету в дошкільному закладі. Проводили ремонти тих місць для сховку, які є в громаді і які вже працюють.

Якщо меняни не відчуватимуть себе в безпеці, у них не буде мотивації залишатися тут, працювати і жити. Тому ми не лише будували укриття, а й навчали людей. Майже 2 тисячі мешканців уже пройшли курси з протимінної безпеки та домедичної допомоги, — зазначає Юрій Стальниченко.

Один із важливих компонентів — кібербезпека. На сьогоднів громаді є захищені канали зв’язку і дані мешканців.
Ми максимально наближаємо послуги до людей. У кожному старостинському окрузі є адміністратор ЦНАПу. Активно працює мобільний ЦНАП — фахівці виїжджають у села і надають послуги на місці.

Партнерства

– Ви часто у соціальних мережах говорите про партнерство. Берете участь у форумах, презентуєте концепції розвитку, підписуєте меморандуми про партнерства. Як це впливає на розвиток громади?

– Повірте, від цього є користь. Завдяки партнерству з німецьким Фрідбергом на один з об’єктів критичної інфраструктури було встановлено сонячні панелі, що дозволить навіть під час тривалих блекаутів надавати послуги. На це партнери виділили 50 тисяч євро.

Наступний проєкт, теж із цим партнером на таку ж суму, – це закупівля техніки для комунального підприємства. Плануємо також залучити допомогу на реконструкцію очисних споруд. Вони у нас давно потребують модернізації.

Нам допомагали автомобілями для пожежних, КП. Наші діти їздили і з концертами до громад-партнерів, і на їхнє запрошення виїздили, аби взяти участь у спортивних змаганнях.

Але партнерство не може бути однобічним. Наприклад, від мера того ж Фрідберга прийшов запит, щоб наші фахівці поділилися досвідом стосовно організації цифрової роботи, кібербезпеки, роботи щодо безпеки цивільних мешканців.

Про реформу освіти та школу Шевченка

– Кількість шкіл у статусі юридичних осіб в громаді поступово зменшується, натомість створюються філії. Ця стратегія реорганізації освіти затверджена ще в 2019 році. Зрозуміло, що це державна реформа, але все одно люди переймаються і мають багато запитань.

– І я розумію побоювання людей. Ви правильно сказали, що це державна ініціатива. А ми на місцях маємо її реалізувати. І дуже хочемо вийти з цієї “оптимізації” з найменшими втратами. Я насамперед про кадрові втрати і втрати, власне, навчальних закладів. На 2027 рік ми в Менській громаді матимемо один ліцей і чотири гімназії. Це обов’язково треба робити, бо з 2027 року атестат про загальну середню освіту зможе дати тільки ліцей. Наше завдання — зробити все, щоб Менська гімназія стала повноцінним ліцеєм, а інші заклади: Менська школа Шевченка, Макошинська, Дягівська і Стольненська — гімназіями. При цьому у філіях, як-от у Синявці, навчальний процес збережеться.

Я впевнений, що зараз люди читатимуть це інтерв’ю і у них виникне запитання стосовно укриття у школі Шевченка. На цей проєкт виділено 99 млн грн з держбюджету та 11 млн грн — з місцевого. 16 квітня мали визначити переможця тендеру. Орієнтовано, 60% робіт буде зроблено у цьому році.

– Пане Юрію, є ще болюче питання про підвоз учнів до шкіл з малих сіл…

– Так, воно дійсно непросте. Щоб комплексно закрити його саме от в цей момент, потрібно ще 4 автобуси. Шукаємо шляхи їх отримання: звертаємося до міст-партнерів, гарантуємо співфінансування та інше. Також сподіваємося, що держава спростить вимоги до автобусів, щоб, наприклад, в Осьмаки не гнати автобус, а відправити маршрутку, яку нам подарували. Я особисто конролюю це питання. Не буду забігати наперед, але вже якісь, скажу так, оптимістичні прогнози з цього питання маю.

Про дороги та комунікацію з «облавтодором»

– Дороги…

– От це дійсно проблема. Найбільша – стан траси Т-2534, яка з’єднує десятки сіл. Проте Служба відновлення та розвитку інфраструктури наразі не має фінансування на її ремонт.

Це ненормально, коли 15 кілометрів доводиться їхати годину. А якщо пожежа чи серцевий напад? Неякісні дороги б’ють по бізнесу. По всьому бізнесу. Перевізники просто закривають маршрути. Вони відмовляються їхати на села. І не тому, що маршрути невигідні, а саме через дороги, бо навіть коли є достатня кількість пасажирів, є загроза пошкодження транспортних засобів через якість покриття автошляхів. Власне, їх немає на багатьох ділянках, залишилися тільки вибоїни. Ми постійно пишемо листи, нагадуємо про цю проблему народним депутатам. Ця дорога, я кажу про трасу Т-2534, — велике кільце, де живуть 30% мешканців громади. Її ремонт — беззаперечний пріоритет. Те ж саме стосується інших автомобільних шляхів у громаді.

Місцевий бізнес допомагає з ремонтами. Але, наприклад, до Синявки, зробили пару кілометрів дороги, а треба 40 км. Це дуже велика сума, яку бізнес не потягне. Наприклад, щоб довести до ладу невелику ділянку дороги біля Будинку культури у Мені, треба 1 мільйон 200 тисяч. Проєкт благоустрою території уже розроблений, проте терміни початку робіт змістилися через нові бюрократичні вимоги. Згідно з березневим наказом, замовник зобов’язаний провести повний аудит цін на кожну позицію матеріалів, навіть за наявності експертного висновку. Ця паперова робота стала викликом для багатьох громад України.

Про Алею Героїв

– За нашою інформацією, робоча група та родини загиблих відхилили пропозиції щодо перенесення локації або створення кількох окремих зон пам’яті. На чому зупинилися? Як в громаді планується увіковічнити пам’ять про тих, не повернувся з війни?

– Наразі архітектори завершують візуалізацію проєкту на локації між міськрадою та “ПриватБанком”. Скоріш за все, конструкція буде у формі півкола. Це дозволить за потреби додавати нові пам’ятні знаки.

Крім основних знаків, на Алеї розглядають можливості встановити:
– електронний термінал: антивандальний тачскрин із докладною інформацією про кожного загиблого;
– центральний символ: розглядається можливість встановлення скульптури ангела (ведуться консультації з чернігівським майстром).

Про соціальні послуги та ветеранів

– Багато від наших читачів було запитань, що стосуються соціальної сфери. Що тут нового?

– Скажу, що громада розширює мережу соціальних послуг, зокрема для родин військових та ВПО. Запрацював центр життєстійкості та відділення для дітей з інвалідністю – вже 40 дітей отримують допомогу. Безпечний простір, який створювався для жінок, що потерпають від домашнього насильства, зараз активно відвідують і діти, і дорослі. Надано понад 8 тисяч послуг.

Територіальний центр надав близько 75 тисяч послуг і обслуговує понад 2 тисячі людей. Великим попитом користується соціальна пральня, перукарня, зроблений ремонт у кабінеті швачки, закуплене нове обладнання. Тепер буде градація на ці послуги. Буде три категорії: відповідно до законодавства, якщо дохід людини, яка обслуговується, не перевищує 3 неоподаткованих мінімуми, тоді безкоштовно. Ще є часткова оплата, і повна.

З’являються нові категорії — ВПО, родини військових, ветерани. Вже працює фахівець супроводу ветеранів. Я мрію про те, щоб у цьому році запрацював ветеранський простір. Найбільшим викликом є відсутність приміщення, але ми над цим працюємо.

Про підтримку бізнесу

– Є інформація, що окремі бізнеси в місті закриваються. А є такі, що переїздять у інші регіони. Серед причин – безпека, демографічна криза, а інколи підприємці називають причиною недостатню увагу та сприяння місцевої влади.

– Та ми нібито й усім сприяємо. Роботі бізнесу не потрібно заважати — це 100%. Але ми маємо підставляти плече. Це не завжди про гроші. Зараз, наприклад, ми розробили свій порядок фіксації пошкоджень рухомого майна (автомобілів), щоб люди могли подати дані до реєстру збитків. Державного механізму поки немає, тому ми йдемо на такі кроки самостійно.
Якщо ми у чомусь відмовляємо підприємцям, то повинні це обґрунтувати. Необґрунтована відмова може бути оскаржена. Наприклад, підприємець хоче взяти в оренду землю. Причина для відмови може бути або неповний пакет документів, або нецільове призначення (якщо земля, наприклад, с/г призначення, а він там хоче завод побудувати). Я хотів би, щоб люди теж розуміли, що міська рада не може просто щось дістати з кишені, віддати і сказати “На, користуйся”. Є процедури, за якими ми працюємо. Є тендери, аукціони, комісії і т.д. Крок вліво, крок вправо – це вже порушення законодавства. Ми намагаємось щось спрощувати, менше забюрократизовувати процеси, але не завжди і в усьому це виходить зробити. Однак ми завжди намгаємось знайти компроміс.

P.S. Тему індустріального парку та медичного обслуговування цього разу не обговорювали – залишили для ґрунтовнішої розмови