Чи варто виставляти фото чужих дітей в інтернет? Коли це можна робити?
Коли вихованці гуртків займають перші місця на обласних та всеукраїнських змаганнях, коли діти, що займаються спортом/танцями перемагають, то їхні фото облітають всі можливі соцмережі, батьки діляться своєю радістю, гордістю. І це нормально. На вулиці знайомі, друзі зустрічають та вітають.
А якщо дитина вчиняє якесь правопорушення? Робить щось протизаконне? Наприклад, розпиває спиртні напої на ґанку Будинку творчості (а таке було). Чи ламає лавочки у музичній школі (теж було). Чи порушує правила дорожнього руху, ганяючи на мопеді/мотоциклі? Як бути у таких випадках? Чи варто публікувати фото цих порушників, щоб їх теж знали в обличчя? Чи тут діють “подвійні стандарти”? Якщо щось добре – треба, якщо погане – ні в якому разі.
Минулого року поліція виставила допис про якийсь рейд, де працівники зупиняли мотоциклістів (чи тих, хто на скутерах, – зараз уже не пригадаю) і розказували про дотримання ПДР. Не порушників, а просто була інформаційна кампанія. Фотографували (ну, для звітності ж треба), обличчя замазували. “Менщина” у себе не ресурсах теж розмістила цю інформацію із фотографіями. Краще б ми цього не робили…
Протягом 2 годин, поки я була на зйомках чергового матеріалу і телефон був на беззвучному, у мене було 16 (!) пропущених дзвінків. Як виявилося, то була мати одного з хлопців із фото. Вона вимагала, щоб ми видалили те фото, кричала, погрожувала, питала, хто нам дав дозвіл розміщувати ці світлини (нагадаю, що ми взяли це на офіційному сайті поліції, обличчя – замазані). Ніякі доводи на неї не випливали. Згодом до мене подзвонили з поліції і попросили все ж видалили фото, як це зробили і вони, бо та мати навіть у Чернігівську обласну поліцію дзвонила…
Нещодавно був ще один випадок. Йшла я у центр повз школу Шевченка. Зі сторони зоопарку на велосипедах їхало двоє хлопчаків років 11-12, не більше. Один – по смузі зустрічного транспорту, а інший за пішохідним переходом якраз перед автомобілем, що рухався назустріч, раптово звернув без якихось попереджувальних маневрів. Добре, що авто не швидко їхало… Вони зупинилися біля “Кави на зупинці” і почали нишпорити по смітниках (на вигляд діти були доглянути, велосипед – спортивний). Я увімкнула камеру, почала наближатися до них і знімати. Один втік, інший залишився. Коли я спитала, навіщо вони це роблять, то відповів, що не знає. А на моє питання: “Хто був би винен, якби машина вас збила?”, він відповів, що водій…
Ясно, що я не буду виставляти відео з цим хлопцем, але… Коли ми читаємо, що молодь співає російські пісні на Алеях слави (таке було в Лозовій, Глевасі і т.д.), коли крадуть шеврони з могил (як це було в Гостомелі), коли у своєму ж місті директорка дошкільного закладу виставляє допис про псування майна, то більшість вимагає “фото в студію”, щоб знати “героїв” в обличчя.
Але якщо це виявиться ваша дитина? Якщо раптом ваш син чи ваша донька не така “біла і пухнаста”, як ви собі думаєте, то що тоді? Чи хотіли б ви, щоб ці світлини побачили всі?
Де проходить межа між суспільним інтересом і правом дитини на приватність? Коли фото може бути важливим попередженням для інших, а коли воно вже стає публічним покаранням? І чи однаково ми відповідаємо на ці питання, коли на фото чужа дитина – і коли своя?
Світлана Чичкан, “Місцеві медіа”