У Мені на Чернігівщині 1897 року народилася дівчинка, яка за сімдесят один рік стане першою жінкою, що виконувала обовʼязки президента Ізраїлю. Її звали Двора Діскін – потім Носовіцька, потім Нецер. Листопад 1968-го, Єрусалим: президент Залман Шазар за кордоном, спікер Кнесету Кадіш Луз теж відсутній. Обовʼязки глави держави автоматично переходять до заступниці спікера. Пʼять днів – і жінка з Мени увійде в історію раніше за Голду Меїр, хоча про це майже ніхто не дізнається.
Двора Нецер, офіційний портрет. Knesset Archives, CC BY-SA 4.0
Двора Нецер (народжена Діскін, по чоловікові Носовіцька, згодом гебраїзоване – Нецер, івритом – דבורה נצר) – ізраїльська політикиня, депутатка Кнесету шести послідовних скликань, педагогиня, засновниця Організації працюючих матерів Тель-Авіва, одна з ініціаторок Закону про рівні права жінок 1951 року. Народилася 1 травня 1897 року в Мені Чернігівської губернії. Померла 4 січня 1989 року в Тель-Авіві.
Мена на зламі століть: сім дітей, два хедери, дві синагоги
Наприкінці XIX століття Мена була невеликим містечком Чернігівської губернії на річці Мена, за 70 кілометрів на схід від Чернігова. За Першим всеросійським переписом 1897 року тут жили 6 277 осіб, з них 1 659 – євреї, тобто 26,4 % населення. Єврейська громада виникла в Мені ще наприкінці XVIII століття, але помітно зросла після будівництва Лібаво-Роменської залізниці 1873 року – залізниця відкрила шлях для торгівлі, і єврейські родини почали переселятися ближче до станції. Більшість осіла на нинішній вулиці Шевченка. До 1917 року в містечку діяли дві синагоги. Євреї тримали майже всі бакалійні крамниці, працювали ремісниками – шевцями, кравцями, бляхарами.
Двора була найстаршою з семи дітей у родині Шимона Лейби Діскіна та Песі Шульман, доньки Баруха Шульмана. Батько – рідкісний для свого часу тип: одночасно любавицький хасид і сіоніст. Зазвичай ці два світи не перетиналися. Любавицькі хасиди вважали політичний сіонізм єрессю – повернення єврейського народу до Землі Ізраїлю мало настати через прихід Месії, а не через сіоністські конгреси, переселенські квитки та осушення боліт. Перший Сіоністський конгрес відбувся в Базелі 1897 року – того самого року, коли народилася Двора. Шимон Лейба якимось чином поєднував обидві традиції: глибоку хасидську релігійність і віру в практичну побудову єврейської держави.
Він навчав дітей іврита вдома, в реформованому хедері – початковій єврейській школі, яку організував прямо у власному помешканні. Для менської єврейської громади це було незвично. Більшість хедерів того часу обмежувалися вивченням Тори, Талмуду та молитов мовою оригіналу. Іврит як жива розмовна мова – це вже була сіоністська програма, натхненна ідеями Еліезера Бен-Єгуди, який саме в ті роки намагався відродити іврит у Палестині. Двора росла в атмосфері, де іврит звучав не лише під час молитви, а й у повсякденному спілкуванні. Для дівчинки з Мени – вкрай нетипова освіта.
Мена дала Ізраїлю не одну Двору. 1893 року – за чотири роки до неї – тут народився Гершон Агрон (Агронський). 1906 року його родина емігрувала до США, а після Першої світової він повернувся в Палестину. У 1932 році Агрон заснував англомовну газету Palestine Post (з 1950-го – Jerusalem Post), а в 1955–1959 роках був мером Єрусалима. Ще одна менчанка – Хава Волович (1916–2000), заарештована 1937 року за «антирадянську агітацію» і засуджена на пʼятнадцять років таборів. Її мемуарний текст «Моя дитина» – про народження і смерть доньки в ГУЛАГу – Енн Еппл включила до антології Gulag Voices, порівнюючи з Варламом Шаламовим та Анною Франк. Троє людей з одного містечка – і три абсолютно різні долі.
Від гімназії до арешту
Двора здобула початкову освіту в жіночій гімназії. Продовжила навчання в Катеринославі (нині Дніпро). Згодом вступила до Харківського університету на біологічний факультет і закінчила його 1921 року. Для єврейки з Мени потрапити до Харківського університету було непросто. До революції існувала процентна норма: лише 3–5 % студентів могли бути євреями (залежно від регіону). Після лютневої революції 1917-го обмеження скасували, але почалася Громадянська війна. Харків переходив з рук до рук: більшовики, денікінці, знову більшовики. Навчатися біології в таких умовах вимагало не стільки таланту, скільки наполегливості та елементарного фізичного виживання.
Двора Нецер з президентом Бундестагу Євгеном Герстенмайєром на інавгурації нової будівлі Кнесету. 29 серпня 1966. Government Press Office, Public Domain
Паралельно з університетом Двора долучилася до сіоністського руху. Вона стала членкинею «Ге-Халуц» (הֶחָלוּץ, «Піонер») – організації, що готувала молодих євреїв до еміграції в Палестину. Програма «Ге-Халуц» була практичною: сільське господарство, будівництво, жива івритська мова. Ідеологія – лівий сіонізм: побудова єврейської держави через фізичну працю і колективізм. Двора також входила до «Цеїрей Ціон» (Молодь Сіону) та Сіоністської соціалістичної робітничої партії – течій, що згодом увійдуть до Мапай, правлячої партії майбутнього Ізраїлю.
Більшовицька влада розглядала сіоністів як ворогів. Офіційно – через «буржуазний націоналізм» і відтік робочої сили. Практично – через те, що сіоністські організації становили альтернативну мережу лояльності, непідконтрольну партії. Між 1919 і 1925 роками Двору арештовували. Скільки разів, на який термін, за яких обставин – точно невідомо: радянські архіви сіоністських справ цього періоду фрагментарні, частина знищена. Але сам факт арешту визначив вектор подальшого життя. Залишатися в СРСР означало ризикувати повторним арештом, табором або гіршим. Рішення про еміграцію визріло під тиском – не з романтики, а з необхідності.
24 роки за шкільною кафедрою
У 1925 році Двора разом із чоловіком Шрагою Носовіцьким (пізніше – Нецер) та трирічним сином Моше виїхала до Підмандатної Палестини. Після переїзду подружжя гебраїзувало прізвище: Носовіцькі стали Нецерами – «нецер» (נצר) івритом означає «паросток», «пагін».
Палестина 1925 року – це Четверта алія, хвиля імміграції, що привезла до країни близько 80 тисяч євреїв, переважно з Польщі та Радянського Союзу. Багато хто розчарувався і повернувся назад – «йорди», ті, хто «спустився». Нецери залишилися.
Двора стала вчителькою. Потім – директоркою школи для працюючої молоді в Тель-Авіві. Ця посада не мала нічого спільного з елітною освітою. Учні школи – підлітки та молоді дорослі, які вдень працювали на будівництві, в порту, на цитрусових плантаціях або фабриках, а ввечері приходили в класи. Для молодої єврейської спільноти Палестини ці школи виконували подвійну функцію: давали базову освіту тим, хто не міг навчатися вдень, і водночас інтегрували імігрантів з різних країн через спільну мову та програму. Двора керувала школою 24 роки поспіль – з 1925-го до 1949-го, коли пішла в політику. Майже чверть століття щоденної роботи з людьми, для яких навчання було другою зміною після фізичної праці.
1933 року, коли Тель-Авів переживав стрімке зростання населення через Пʼяту алію (втеча євреїв з нацистської Німеччини), Двора заснувала Організацію працюючих матерів Тель-Авіва. Проблема була конкретною: жінки-іммігрантки працювали, а дитячих садків бракувало. Організація створювала ясла, організовувала професійне навчання, надавала юридичну підтримку. Двора була її секретаркою 34 роки – до 1967-го. Ця структура функціонувала в рамках Гістадруту – Загальної федерації трудящих, що в Підмандатній Палестині та ранньому Ізраїлі була не просто профспілкою, а державою в державі: з власними лікарнями, школами, банками.
Двора також входила до центрального комітету Моецет га-Поалот (Ради працюючих жінок) – жіночого крила Гістадруту, заснованого 1921 року. З часом ця структура трансформувалася в Наамат – найбільший жіночий рух Ізраїлю, який і в 2020-х обʼєднує понад 300 000 членкинь: єврейок, арабок, друзок.
Шість скликань без перерви
У 1949 році, коли Ізраїль провів перші вибори до Кнесету, Дворі було 51 рік. Вона балотувалася від Мапай – партії Давида Бен-Гуріона, що домінувала в ізраїльській політиці перших трьох десятиліть. І пройшла. Потім переобиралася ще пʼять разів поспіль. Перше скликання (1949–1951), друге (1951–1955), третє (1955–1959), четверте (1959–1961), пʼяте (1961–1965), шосте (1965–1969). Двадцять років безперервної парламентської роботи. В останніх двох скликаннях партія називалася вже Маарах (Вирівнювання) – блок, що обʼєднав Мапай із кількома лівими партіями.
Двора Нецер з Давидом Бен-Гуріоном. Tslomi Arda, Public Domain
У Кнесеті Двора працювала в комітетах з освіти та культури, державних послуг, закордонних справ і безпеки. У пʼятому скликанні очолювала комітет палати (House Committee) – структуру, що відповідає за внутрішній регламент парламенту, розподіл часу для дебатів та адміністративні питання. Ці посади не були символічними: комітетська робота в Кнесеті означала щоденне читання законопроєктів, слухання експертів, торги з фракціями, голосування.
Однією з законодавчих ініціатив, до яких долучилася Нецер, став Закон про рівні права жінок 1951 року (חוק שוויון זכויות האשה). Цей закон – один із перших в історії незалежного Ізраїлю – проголошував три принципи. Перший: чоловік і жінка мають рівний правовий статус, і будь-який закон, що дискримінує жінку, не має сили. Другий: заміжня жінка зберігає повне право розпоряджатися власним майном так, ніби вона незаміжня, і шлюб не впливає на її власність, набуту до одруження. Третій: обидва батьки є природними опікунами своїх дітей; у разі смерті одного з них другий стає єдиним опікуном.
За мірками 1951 року – прогресивний документ. Але із суттєвим застереженням: закон не поширювався на релігійні питання шлюбу та розлучення, де продовжував діяти галахічний закон. Одружитися або розлучитися в Ізраїлі можна було лише через релігійний суд. Цей компроміс зберігається до сьогодні.
Пʼять днів у листопаді
У 1965 році, в шостому скликанні Кнесету, Двору обрали заступницею спікера. У цій ролі вона залишалася до 1969-го. Посада передбачала головування на пленарних засіданнях у відсутність спікера – робота переважно церемоніальна. До певного моменту.
Ізраїльський конституційний порядок працює за принципом ланцюга наступності. Коли президент відсутній у країні, його обовʼязки виконує спікер Кнесету. Коли й спікер відсутній – заступник спікера. 17 листопада 1968 року склався саме такий збіг: президент Залман Шазар перебував із офіційним візитом за кордоном, а спікер Кадіш Луз також виїхав з країни. Двора Нецер автоматично стала виконуючою обовʼязки спікера Кнесету і, відповідно, де-факто виконуючою обовʼязки президента Держави Ізраїль.
Тривало це пʼять днів – з 17 по 21 листопада 1968 року. Ніяких криз, ніяких екстрених рішень. Рутинне виконання протокольних функцій. Але жінка з Мени Чернігівської губернії, донька хасида-сіоніста, колишня вчителька вечірньої школи – стала першою жінкою, яка виконувала обовʼязки глави ізраїльської держави.
Через чотири місяці, у березні 1969 року, Голда Меїр стала премʼєр-міністеркою Ізраїлю. Саме вона увійшла в масову свідомість як перша жінка при владі в Ізраїлі – і це справедливо: Меїр очолювала уряд, вела Війну Судного дня, приймала стратегічні рішення протягом пʼяти років. Але хронологічно першість належить Дворі Нецер. Пʼять тихих листопадових днів 1968-го залишилися в тіні.
Двора Нецер (праворуч) з Голдою Меїр. Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Родина і останні роки
Чоловік Двори, Шрага Нецер (Носовіцький), теж був уродженцем Чернігівщини – із Сосниці. Одружилися 1920 року, виїхали до Палестини разом 1925-го. Шрага був одним із засновників партії Мапай і впливовою фігурою в партійному апараті, хоча сам ніколи не балотувався до Кнесету. У Тель-Авіві є вулиця, що носить їхні імена – Двори та Шраги Нецер.
Двоє дітей – Моше Нецер (1922–2009) та Ріна Шапіра (1932–2025), професорка педагогіки Тель-Авівського університету.
Шрага помер 1985 року в Тель-Авіві, у віці 87 років. Двора пережила його на чотири роки і померла 4 січня 1989-го – їй був 91 рік. Обоє поховані на кладовищі Трумпельдор у центрі Тель-Авіва – одному з найстаріших у місті, де лежать поет Хаїм-Нахман Бялік, перший мер Тель-Авіва Меїр Діценгоф, другий премʼєр-міністр Моше Шарет.
Єврейська Мена, якої не стало
Двора виїхала з Мени в 1920-х. Більшість менських євреїв залишилися. За переписом 1939 року в Мені жили 586 євреїв – утричі менше, ніж 1897 року. Частина емігрувала, частина переїхала до великих міст у пошуках роботи й освіти. Але ті, хто залишився, ще вели звичне життя: крамниці, майстерні, сусідські стосунки.
8 вересня 1941 року німецькі війська окупували Мену. До цього частина єврейського населення встигла евакуюватися на схід – точна кількість невідома. Ті, хто залишився, потрапили в пастку. Антиєврейські акції почалися в жовтні 1941-го. 15 жовтня євреїв зібрали в будівлі поліції, звідти вивезли вантажівками або повозками на єврейське кладовище і розстріляли. За різними джерелами, у першій акції загинули від 31 до 124 осіб. Друга відбулася в листопаді, третя – у грудні 1941-го. Загалом задокументовано щонайменше 304 жертви. Вижили лише 15–20 осіб.
Могила Двори та Шраги Нецер на кладовищі Трумпельдор у Тель-Авіві. Wikimedia Commons, Public Domain
Двора виїхала з Мени 1925 року. До Мени вона більше не повернулася. Єврейської Мени, якою вона її знала, вже не існувало.
Джерела
– Dvora Netzer – Wikipedia
– Mena – Ukraine Jewish Heritage
– Shraga Netzer Dead at 87 – Jewish Telegraphic Agency
– Women’s Equal Rights Law of Israel (1951) – Wikipedia
– Gershon Agron – Wikipedia
– Hava Volovich – Wikipedia
– Na’amat – Wikipedia
– Trumpeldor Cemetery – Wikipedia
– Mena – Yahad-In Unum
Світлини: Knesset Archives (CC BY-SA 4.0), Government Press Office Israel (Public Domain), Wikimedia Commons
«Мена.org.ua» / «Місцеві медіа»
P.S. Шановні читачі, якщо у ваших родинних архівах збереглися старі фотографії менської єврейської громади, синагог, вулиці Шевченка або будь-яких місць, повʼязаних із єврейською історією Мени – надсилайте на наш Telegram-бот: https://t.me/mmedia_addnews_bot. Будемо вдячні за будь-які світлини, документи, спогади. Залишайте невеличкий опис та приблизну дату. Зберігаємо історію разом.