Спогади про Миколу Бурлака (09.04.1987 – 19.07.2014), воїна, який загинув в ході неоголошеної війни на сході України.
Спогади однокласника Резника Миколи
Дорога до моєї рідної домівки пролягає через селище Стольне, те місце, де я провів не один день моїх шкільних років, місце, про яке у мене в пам’яті закарбувалося багато гарних спогадів. Один з них – пам’ять про мого шкільного друга Колю, доброго співрозмовника та просто хорошу людину. З ним було завжди цікаво, він ніколи не давав можливості сумувати, завжди міг розвеселити, коли було «не дуже» на душі. Ми часто з ним проводили час вечорами в самостійно обладнаному спортзалі, який був на другому поверсі будівлі мого дядечка, у якого я мешкав, коли ходив до школи.
Піднімаючи важку штангу, та, роблячи останній жим, я не боявся його робити, бо поруч був товариш, який казав: «Давай, Калян, ще раз, ти зможеш». Це була добра підтримка, яка додавала запалу.
Інколи ходили відпочивати до селищного Будинку культури на дискотеку, де Коля міг показати себе вправним хлопцем.
В душі залишилися тільки гарні думки та спогади.
P.S. Я завжди буду пам’ятати тебе, Друже!!!
Спогади однокласниці Полової Юлії
Завжди стриманий і справедливий, веселий та водночас серйозний, надійний товариш, з яким, як кажуть, «і в вогонь, і в воду». Таким був мій однокласник Бурлак Микола.
Був… Скільки горя, сліз, печалі та розпачу в цьому коротенькому слові. Тільки зараз я розумію, що цілих одинадцять років поряд зі мною був захисник Вітчизни, Герой України і просто справжній чоловік. До речі, ще в далекому дитинстві він неодноразово проявляв свою мужність та вольовий характер. Пригадується, як Микола завжди захищав дівчаток та вів себе як справжній джентльмен. Бувало, це виглядало трішки кумедно, але ми не один раз приводили Колю в приклад іншим хлопцям із нашого класу.
Він ніколи не був у центрі уваги, не входив у нашу компанію. У силу своєї добродушності та людяності він ніколи на нас не ображався, якщо ми інколи дозволяли собі посміятися над його жартами. Із всяких курйозних ситуацій виходив із гідно піднятою головою, наче ще тоді, 12 років тому, намагався сказати, що в нашій пам’яті та серцях залишить теплий спогад про себе, а в історії нашої країни його прізвище викарбується золотими літерами.
Спогади тітки Євдокії Іванівни Шевченко
Недавно я поралась по господарству. Вийшла моя донька з хати і каже: «Мамо, вас до телефону запрошує мій класний керівник». Після випускного вечора пройшло 12 років, тому я здивувалась. Зайшла в хату, взяла слухавку і запитую: «Що трапилось?» Надія Петрівна Федоряк (класний керівник моєї дочки, яка навчалась разом з моїм рідним племінником Колею) попросила написати спогад.
За одну мить у мене перед очима промайнуло все його коротке життя.
Микола Бурлак народився 9 квітня 1987 року. Здається зовсім недавно вони йшли до 1 класу, аж ось… і випускники.
Після школи пішов навчатися в ПТУ. Здобув професію, але за спеціальністю працювати не зміг. А по життю він був дуже відповідальною людиною.
Запам’ятався мені один з таких випадків. Лікувався Коля в лікарні, а в моєї дочки був день народження, та й ще ювілей, Коля втік із лікарні, на останні гроші, які в нього залишилися, купив пам’ятний подарунок, ще й ніби приговорив: «Одяг зноситься і викинеться, а це буде пам’ять».
Почалися в нашій країні бойові дії, а Коля за обставинами долі вже проходив службу в десантних військах за контрактом. Та вража куля не обминула мого племінника, і нам прийшла дуже страшна звістка, що 19 липня загинув наш Коля. Він посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять тобі, мій рідненький племіннику, земля буде тобі завжди пухом.
Автори роботи: пошукова група Стольненська ЗОШ І-ІІІ ст. Менської районної ради Чернігівської області у складі учнів 9 класу, вихованців гуртка військово-патріотичного виховання «Пам’ять»: Дудко Таліна, Бура Вікторія, Шаповаленко Ольга. Керівник пошукової групи – Федоряк Надія Петрівна, учитель української мови та літератури.
Джерело http://menarada.gov.ua/wp-content/uploads/sites/10/2017/03/Knyha_pamyati.pdf