Ще кілька років тому Ангеліна Шепель говорила про Олімпійський коледж, збірну України та мрії про Олімпіаду як про далекі плани. Сьогодні 18-річна менянка вже навчається на другому курсі Олімпійського фахового коледжу імені Івана Піддубного, має за плечима срібні медалі чемпіонатів Європи, численні перемоги на чемпіонатах України, а нещодавно посіла п’яте місце на чемпіонаті світу U20, встановивши особистий рекорд — 16,42 метра.
Втім, сама Ангеліна не поспішає називати себе зіркою. Каже: можна порадіти результату тиждень чи півтора, а потім треба знову працювати. У розмові з «Менщиною» спортсменка розповіла про виступ на чемпіонаті світу, безсонну ніч рідних, підтримку людей, щоденну ціну спорту, можливу зміну спортивного представництва, свої мрії та те, чому в майбутньому хоче стати тренеркою. Разом з Ангеліною на запитання відповідає її мама Наталія.
«Більшість моїх планів усе ще залишаються планами»
— Ангеліно, ми з тобою зустрічалися три роки тому. Тоді Олімпійський коледж, збірна України, Олімпіада були ще планами. Сьогодні багато з того вже стало реальністю. Ти сама відчуваєш, наскільки далеко просунулася?
— У більшості так. Але все ж таки більшість моїх планів залишаються планами — стосовно Олімпіади й інших дуже важливих змагань.
Зараз я планую брати участь у відбіркових змаганнях на наступний чемпіонат Європи. Поки що це моя основна ціль і основні змагання, які планую на наступний рік.
А Олімпіада — до неї ще два роки. Тому я поки що зосереджуюся на змаганнях, які будуть у моїй віковій категорії наступного року. А стосовно ліцензії на Олімпіаду — це вже буде далі.
— Але десь у душі ти все одно мрієш про Олімпіаду?
— Звісно. Кожен спортсмен мріє про Олімпіаду. Але, як на мене, про якісь великі плани на неї говорити поки що трішки зарано.
«Було б краще піднятися на подіум»
Останній великий старт сезону для Ангеліни — чемпіонат світу U20. Вона не просто вийшла у фінал, а перевершила власний рекорд: замість попередніх 16,11 метра штовхнула ядро на 16,42. Цього вистачило для п’ятого місця у світі.
Для спортсменки такого рівня це серйозний результат. Але Ангеліна оцінює свій виступ лише на сім із десяти.
— Чому не десять?
— Тому що я розумію, що могла більше.
— Але ж ти перевершила свій рекорд. Для тебе цього мало?
— Це хороший особистий рекорд. Але все ж таки було б краще піднятися на подіум і взяти одну з трьох медалей. Не вийшло — тому будемо намагатися тренуватися наступного року.
За словами Ангеліни, з роками спорт не обов’язково стає психологічно легшим. Навпаки — разом із досвідом приходить більша відповідальність.
— З роками у спорті збільшується досвід, набираєшся більшої відповідальності, є більше емоційних переживань. Команда теж підтримує, друзі, батьки і в цілому вся Україна. Це дуже сильно підбадьорює.
Цей чемпіонат світу вона називає відповідальним, але водночас спокійним для себе.
«За кожною медаллю стоїть багато людей»
За кожним результатом на табло — не лише один спортсмен. За 16,42 метра Ангеліни стоять тренери, які щодня працюють із нею, батьки, які фінансово й морально підтримують доньку, родичі та знайомі, які переживають за кожен її старт. І, як наголошує родина, — українські військові, завдяки яким ця боротьба за медалі відбувається під українським прапором.
Ангеліна та її мама дякують усім, хто залишається поруч: ЗСУ, тренерам, рідним, друзям, знайомим і кожному, хто вболіває, пише слова підтримки чи просто стежить за її виступами.
— Це дуже важливо, що ми не одні, що нас підтримують. Це дуже цінно.
«Зіркою себе не відчуваю»
Після такого результату уваги до спортсменки стало значно більше. Інтерв’ю для медіа, федерації, подкасти, спортивні збори — Ангеліна дедалі частіше опиняється в інформаційному просторі.
— Відчуваєш уже себе медійною зіркою світового масштабу?
— Я не знаю навіть.
Їй подобається, що спортсменів популяризують, розповідають про їхні результати й показують їхню роботу.
— Це дуже круто, що наша Федерація та інші спортивні організації висвітлюють своїх спортсменів, показують, які ми є, і популяризують наш спорт.
— Але на питання ти так і не відповіла. Зіркою себе вже вважаєш?
— Ні (сміється).
Ангеліна пояснює це просто: для спортсмена небезпечно надовго зупинятися на тому, чого вже досягнув.
— Якщо спортсмен дійсно хоче досягти чогось більшого, треба зосереджуватися на тому, що вже пройшло. Можна, звісно, тиждень або півтора порадіти й відчувати себе особливим. Але далі життя йде — і я теж рухаюся далі.
Тому увагу людей вона сприймає не як зірковість, а як приємну підтримку.
— Я б не сказала, що прям відчувала себе зіркою. Скоріше, це була дуже приємна увага з боку інших людей.
Безсонна ніч у Мені
Поки Ангеліна змагалася в США, у Мені за її виступом стежили мама та тренер. Через різницю в часі змагання припали на ніч.
— Як ви слідкували за змаганнями? – звертаюся до мами спортсменки.
— Ми з тренером були на телефоні. Це була безсонна ніч, бо як же тут заснеш? Найбільше напруження було тоді, коли стало зрозуміло, що Ангеліна виходить у фінал. А далі — дзвінок тренера близько четвертої ранку. Попередній результат Ангеліни був 16,11 метра. У фіналі вона штовхнула ядро на 16,42 — на 31 сантиметр далі.
— Тренер дуже радий був, дуже задоволений. І прямо такі емоції, таке щастя.
Після оголошення результатів почали телефонувати знайомі, писати люди в соцмережах, вітати на вулицях.
Мама Наталія каже, що для їхньої сім’ї ця підтримка дуже важлива.
— Люди вітають і на вулицях, і в майстерню приходять, і у Facebook вітають. Усі переживають. Ми дуже-дуже щиро вдячні. Це дуже важливо, що ми не одні, що нас підтримують. Це дуже цінно.
«Ми ж мами»
— Наталіє, як це — бути мамою такої талановитої спортсменки, яка представляє не тільки Меньщину чи Чернігівщину, а й Україну?
— Мамою? Та просто мама. Ми ж мами.
Для неї незалежно від медалей і результатів Ангеліна залишається дитиною, за яку хочеться переживати й підтримувати.
— Ми піклуємося, ми переживаємо. Ми, як батьки, повинні завжди підтримати свою дитину — як би не було, вдалий виступ чи невдалий.
Спорт коштує дорого
За красивими цифрами на табло — метрами, місцями та медалями — є щоденні витрати. Спеціалізоване взуття, спортивне обладнання, бинти, штангетки, харчування, поїздки.
Ангеліна тренується у спеціалізованому взутті, яке коштує приблизно 4000–4500 гривень за пару. Однієї пари їй вистачає приблизно на рік або навіть довше.
Але найбільша стаття витрат — спортивне харчування.
— Це різні вітаміни, різні спортивні добавки. Звісно, усе в межах дозволеного.
Ангеліна наголошує: у легкій атлетиці спортсмени перебувають під допінг-контролем, а препарати та добавки перевіряють на наявність заборонених речовин.
— Хочеться чесного спорту. Хочеться бути чесним спортсменом, який не боїться виходити з дому, який не боїться засудження з цього боку. Тому я вважаю, що краще бути чесним.
«У мене немає спонсорів»
Форму на міжнародні змагання Ангеліні надає Федерація легкої атлетики. Інші спортивні речі вона здебільшого купує сама.
— У мене немає спонсорів.
Більшу частину витрат на закордонні поїздки, за словами Ангеліни, допомагають покривати батьки.
— Десь 70% мені допомагають мої батьки. Дуже дякую їм, тому що з нашим становищем у країні дуже складно забезпечити спортсменів і матеріально, і коштами.
Поїздка на чемпіонат світу також вимагала власних витрат. Окремо сім’я згадує допомогу Петра Перепечая, який оплатив 10 тисяч гривень за візу для поїздки до США.
– Щиро йому дякуємо за надану допомогу. Хай Бог береже його та його рідних!
Інші основні витрати на цю поїздку, за словами Ангеліни та її мами, покривала держава.
А от матчеву зустріч у Польщі родина оплачувала самостійно. Так само власним коштом доводиться їздити на змагання Україною.
«Мені б хотілося зворотного зв’язку»
Окрема тема — підтримка спортсменів на рівні області.
Ангеліна нині отримує від Чернігівської області 1200 гривень щомісяця. Вона вдячна за цю підтримку, але вважає її недостатньою для спортсмена такого рівня.
— Я дуже дякую за це все. Але все ж таки хотілося б, щоб не тільки мені, а й іншим спортсменам Чернігів більше приділяв уваги стосовно матеріальних коштів.
За її словами, лише місяць підготовки до чемпіонату світу обходиться значно дорожче.
— Я хочу зворотного зв’язку від федерації і від конкретного департаменту Чернігівської області.
Саме недостатня підтримка стала однією з причин, через які Ангеліна замислюється над зміною спортивного представництва.
«Це точно буде не Чернігів»
Розмовляти про це Ангеліна обережна. Каже, що поки не знає, яку саме область представлятиме в майбутньому.
Але одне говорить упевнено:
— Я ще не знаю, за яку область я буду виступати, але це точно буде не Чернігів.
Для неї це непросте рішення. Адже разом зі зміною представництва зміниться і ситуація з тренерами.
— Моїм основним тренером тоді буде тільки Сергій Іванович Сухоносов. Мені дуже прикро за мою тренерку, Надію Таратухіну, що так стається.
Ангеліна каже, що могла змінити область ще раніше, але з поваги до обох своїх тренерів залишилася ще на рік.
— Чесно кажучи, я повинна була ще рік назад, я хотіла вже змінювати. Але з великої поваги до обох моїх тренерів вирішила, що ще рік я буду виступати.
Її мама додає: фактично родина самостійно забезпечує значну частину спортивних витрат. За приблизними підрахунками, на спорт, поїздки та інші потреби може йти 15–20 тисяч гривень на місяць.
— Ангеліна отримує зарплату, але дитина повністю всі свої кошти вкладає у спорт, — каже Наталія. — Ми її підтримували і завжди будемо підтримувати. Скільки б нам це не коштувало.
З Мени — у великий спорт
Цікаво, що сама історія Ангеліни у спорті почалася зовсім не з великої спортивної мрії. Її мама просто хотіла, щоб донька менше часу проводила за комп’ютером і телефоном.
— Я взагалі відвела дитину до Надії Таратухіної. Щоб дитина була зайнята, щоб поменше цих телефонів, комп’ютерів. Спочатку йшлося просто про легку атлетику. А вже там тренери побачили, що Ангеліні підходить штовхання ядра.
— Я просто відвела дитину свою на легку атлетику. А там, що це вже пішло ядро, — воно вже само.
Сама Ангеліна зізнається: якби можна було повернути час назад, свій вибір вона б не змінила.
— Я дуже люблю різні бойові види спорту. Але розумію, що у кожної людини є своя місія. Якась людина більше підходить за фізичними параметрами до таких видів спорту, а я підійшла більше до ядра.
— Тому те, що воно в мене вийшло, — це дуже круто. І я б нічого не змінювала у моєму виді спорту.
«Хобі — це емоційне відновлення»
Попри щільний графік тренувань і змагань, Ангеліна намагається залишати час для речей, які не пов’язані зі спортом.
— Я намагаюся залишати більше часу для хобі, тому що це відновлення, емоційне відновлення.
Коли приїжджає додому, читає, малює, займається діамантовою мозаїкою, любить готувати та грати в ігри. Зараз їй особливо подобаються детективи. Серед авторів, яких вона згадує, — Тесс Геррітсен та Харукі Муракамі.
А вдома на неї чекає те, що, мабуть, не замінить жоден спортивний табір чи готель: мамина кухня.
— Борщ, пиріжки, вареники.
— З чим вареники?
— З ягодами.
Мама сміється, що вдома на Ангеліну чекають не лише улюблені страви, а й чистий, теплий дім.
— Щоб дім був чистим, теплим і дуже смачно пахло. Затишком і домом.
«Моя місія зараз — спорт і кар’єра»
У 18 років Ангеліна вже досить чітко розуміє, чого хоче найближчими роками. Особисте життя вона залишає за межами публічної розмови.
— Я вважаю, що конкретно моєю місією зараз, у цьому віці, є спорт і кар’єра. Тому я зараз зосереджена на тому, щоб стати більш відомим і більш титулованим спортсменом, ніж є зараз.
А от про спортивні мрії говорить охоче. Її ціль — Олімпійське чемпіонство. А мрія — ще масштабніша.
— Моя особиста мрія — це олімпійське чемпіонство. Але якщо заходити прямо до мрії — це ціль, олімпійське чемпіонство. А от мрія для мене — це рекорд світу.
Вона розуміє, наскільки висока ця планка, але саме тому й називає її мрією.
— Також хотілося б мати ціль — вивчитися та мати стабільну роботу.
У майбутньому Ангеліна припускає, що може залишитися у спорті вже в іншій ролі.
— Я поки що не визначилася, але думаю, що буду тренувати, буду тренером.
«Нехай будує майбутнє там, де більше перспектив»
А де мама бачить доньку через десять років? Повернення до Мени — не обов’язково.
Наталія говорить про це прямо: любити рідне місто можна безмежно, але професійне майбутнє спортсменки вона пов’язує з місцем, де для неї буде більше можливостей.
— Нема перспектив, — каже мама. — Хай своє майбутнє будує десь, де більше перспектив на роботу, на свій побут, на свій достаток, на майбутнє.
Ангеліна ж поки дивиться вперед — до наступного сезону, нових стартів і нових метрів.
П’яте місце на чемпіонаті світу вона вже залишила позаду. Бо для неї це не фінальна точка, а черговий щабель. Можна тиждень чи півтора порадіти. А потім знову тренуватися.
Бо життя йде.
І Ангеліна Шепель — теж рухається далі.