Тихі кроки лунають у тиші,
Німі вулиці, будинки кругом.
Та я все ще йду повільніше,
Бачу сонце сідає за вуглом.
Темний обрій у кровавих відтінках,
Ніч стискає холодні дахи.
Вітер стелиться, мов невидимка,
Шепче щось, навиває страхи.
Вікна чорні — провалля в безодню,
Димарі задихнулись в імлі.
Тиша тисне і хоче на волю,
Ніби місто давно вже в труні.
Довгі тіні повзуть за плечима,
В темних шибках — нема ні душі.
Кроки тиснуть, мов тягнуться крила,
Щось невидиме йде навздогін.
Дихає вулиця смутком забутим,
Сірий пил осідає, мов прах.
Навіть вітер тут ходить безшумно,
Розчиняючись у чорних дворах.
І за обрієм сонце вже зникло,
Залишивши попіл важкий.
Мертве місто схоже на лихо,
Та й подих вже не легкий.
Все тремтить від жалю, від болю,
І сльоза — гарячий потік.
Серце тисне, задихаючись горем,
І той сміх уже кудись зник.
Між землею і небом у тумані,
Немає простору, нема ні душі.
Все стискається і знову в омані,
В глибині все без меж, без суті.
Шановні читачі! Якщо у вас є вірші, якими ви хочете поділитися, можете надсилати їх:
– на адресу “Менщини” admin@mena.org.ua
– в особисті повідомлення на Facebook https://fb.com/menshchyna
– в особисті повідомлення на Instagram-сторінку “Менщини” https://instagram.com/menshchyna
– або скористатися нашою формою зворотного зв’язку https://t.me/mmedia_addnews_bot