МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. У НАШИХ КРАЯХ БУЛО БІЛЬШЕ СТА СІЛ ЧИСЕЛЬНІСТЮ ВІД ОДНІЄЇ ДО ТРЬОХ ТИСЯЧ МЕШКАНЦІВ

Продовжуючи тему українського села столітньої давнини, зазначимо, що саме тут мешкала більшість населення країни. На Чернігівщині, як і всюди, селяни мали багатодітні родини, займалися сільським господарством та різними ремеслами, з чого, власне, й жили. Нова більшовицька влада, зрозумівши безперспективність командних методів господарювання, на початку 1920-х на деякий час запровадила так звану нову економічну політику (НЕП). Було дозволено займатися дрібним бізнесом, мати приватну власність, тож чимало людей у той час володіли невеликими наділами землі й навіть лісу.

🏡 Протягом майже десяти років найсильніші господарі на селі змогли примножити свої статки. У селах поруч зі звичайними хатами «під соломою» можна було побачити вже і великі будинки, криті залізом. Чимало селян окрім одного-двох коней та декількох корів також мали у власному господарстві різноманітний сільськогосподарський реманент, яким обробляли декілька гектарів власної землі. При цьому вони самі працювали на себе, хіба що деякі у сезон наймали одного-двох помічників. Звісно життя на селі було дуже нелегким, вистачало й бідних селян, яким було дуже непросто забезпечити свої великі родини.

🚜 Паралельно більшовицька влада намагалася впроваджувати колективні форми господарювання. Так у деяких селах були утворені сільськогосподарські комуни. Державними стали підприємства, торгівельні заклади, які були у приватній власності до 1917 року. Мова про лісопильні й цукрозаводи, гуральні, крупорушки, цегельні тощо. На таких підприємствах, як правило, вже застосовувалися машинні агрегати, а наприкінці 1920-х років у деяких районах з’явилися перші трактори, за допомогою яких влада хотіла показати переваги колективної праці. Для нашої місцевості подібна техніка була справжнім дивом, біля перших тракторів збиралися натовпи людей, щоб просто їх побачити…

👫Що стосується чисельності сільського населення, то у 1920-х роках вона зростала. Поруч з трьома десятками населених пунктів чисельністю понад три тисячі жителів, про що йшлося у попередній публікації, на території сучасних укрупнених Новгород-Сіверського та Корюківського районів було ще більше сіл, в яких налічувалося від одної до трьох тисяч мешканців.

✔️Згідно зі статистичними даними на кінець 1923 року найбільше таких населених пунктів було у тодішній Сновській окрузі. У Корюківському районі цієї округи це були села Олександрівка (2075 осіб), Олексіївка (1130 осіб), Верхолісся (1603 осіб), Домашлин (1982 осіб), Забарівка (1272 осіб), Наумівка (2251 осіб).

✔️На Менщині такими селами були Борковка (1909 осіб), Величковка (1116 осіб), Воловиця (1361 осіб), Максаки (1155 осіб), Осьмаки (1283 осіб), Феськовка (2195 осіб).

✔️У Охрамієвичському районі найбільшими були села Білошицька Слобода (2269 осіб), Гута Студенецька (1099 осіб ), Іванівка (1049 осіб), Перелюб (2601 особа), Прибинь (2229 осіб), Турець (1740 осіб), Чепелев (1248 осіб) Шишковка (1087 осіб).

✔️На Сновщині у Великому Щимелі мешкало 1225 жителів, містечку Нові Боровичі (1725 осіб), селах Єліне (1843 осіб), Рогізки (2703 осіб), Старі Боровичі (1666 осіб), Тур’я (2727 осіб).

✔️У Синявському районі найбільшими були села Волосківці (2479 осіб), Дягова (2467 осіб), Низковка (1210 осіб) та Степановка, де разом із сусідніми хуторами мешкало 1373 жителі.

✔️На Сосничччині від однієї до трьох тисяч осіб наприкінці 1923 року нараховувалося в селах Бондарівка (1586 осіб), Бутівка (1196 осіб), Велике Устя (1232 особи), Загребелля (1290 осіб), Зметнєв (1958 осіб), Ольшане (2660 осіб), Слобідка з хутором Педя (1810 осіб), Спаське (1189 осіб).

✔️У тодішньому Холминському районі найбільшими селами були Жукля (1455 осіб), Камка (1266 осіб), Ярошовка (1259 осіб), Лосівка (1250 осіб), Тополівка (1416 осіб).

✔️У Чорнотицькому районі, який існував з 1923 до 1927 року, найбільшими були села Авдіївка (2853 особи), Волинка (2834 особи), Киріївка (1886 осіб), Козляничі (1077 осіб), Кудрівка (2182 особи), Лави (2711 осіб), Бендеровка – нині Поліське (1438 особи), Савинки (2259 осіб), Хлопяники (2146 осіб), Чорнотичі (2425 осіб), Шаболтасівка (1598 осіб).

✔️У Новгород-Сіверській окрузі найбільше сіл, чисельністю від однієї до трьох тисяч мешканців у той час, нараховувалося у Риковському районі, а саме у селах Блистова (1950 осіб), Богданівка (2217), Гудимовка (2217), Горбов (1251), Горки (1182), Дехтярівка (1964 особи), Кудлаївка (1531 особа), Лариновка (1599 осіб), Печенюги (1789 осіб), Пироговка (1252 особи), Риков (1512 осіб), Стахорщина (1146 осіб), Фаевка (2150 осіб), Форостовичи (1458 осіб). У Лизунівці мешкало 998 жителі.

✔️У тодішньому Мамекинському районі найбільшими селами були Бучки (1655 осіб), Камень (1642 особи), Каменская Слобода (2045 осіб), Мамекине (1727 осіб), Лесконоги (1285 осіб), Михальчина Слобода (1229 осіб), Мурав’ї (1060 осіб), Пушкарі (1047 осіб), Смяч (2743 особи).

✔️На Понорниччині від однієї до трьох тисяч мешканців проживало у селах Верба (2149 осіб), Іваньків (1983 осіб), Криски (1884 особи), Мезин (1210 осіб), Покошичи (2450 осіб), Радичев (2341 особа). У Псарівці (нині – Деснянське) у 1923 році мешкало 987 жителів.

✔️У Костобобрівському районі такими населеними пунктами були села Вороб’ївка (2618 осіб), Будо Вороб’ївка (1477 осіб), Залізний Міст (1500 осіб).

✔️На Коропщині, яка у той час входила до Конотопської округи, від однієї до трьох тисяч мешканців нараховувалося у селах Будище (1496 осіб), Вишеньки (1611 осіб), Городище (1165 осіб), Карильське (2506 осіб), Кербутовка (1077 осіб), Конятин (1802 осіб), Лукнов (1085 осіб), Оболоньє (1448 осіб), Райгородок (1913 осіб), Риботин (2521 особа), Сохачі (1281 особа), Шабалинов (2923 особи).

🔂 У 1925 році в Україні відбулися чергові адміністративні зміни. Після скасування поділу на губернії на декілька років було запроваджено систему «центр – округа – район – сільрада». На півночі Чернігівщини утворили Глухівську округу, куди увійшли практично всі населені пункти колишньої Новгород-Сіверської округи, більшість районів скасованої Сновської округи відійшли до складу укрупненої Конотопської.

🏘У вересні 1926 році у складі Глухівської округи було утворено Семенівський район. Тож до числа населених пунктів з числом населення від однієї до трьох тисяч жителів, які не були названі вище, додалися села Хотіївка (2089 осіб), Янжулівка (1197 осіб), Карповичі (1089 осіб), Іванівка (1052 особи), Орликівка (1538 осіб), Тимоновичі, де налічувалося близько однієї тисячі жителів.

Звісно ще більше у наших краях було малих сіл, у першій третині ХХ століття було дуже поширене таке явище, як хуторянство, але це вже зовсім інша тема…

❓Еволюційний розвиток українського села фактично припинився у 1929 році, коли більшовицька влада запровадила примусову колективізацію та розкуркулення заможних селян. У одній із наступних публікацій ми спробуємо проаналізувати причини, внаслідок яких протягом століття чисельність більшості названих у наших публікаціях населених пунктів зменшилася у рази, а деякі села фактично знаходяться на межі зникнення.

Якщо вас зацікавила дана тема, будь ласка, напишіть про це у коментарях.

Едуард Асмаковський, історик-краєзнавець спеціально для «Місцевих медіа». На фото: на перший трактор «Фордзон», придбаний у 1927 році для однієї з комун Семенівщини, приходили подивитися чимало людей.