У Менській ОТГ школи у Городищі, Ушні та Данилівці проходять процедуру ліквідації.
У 2008 році Бігацьку школу (тоді ще Менського району) закрили. Дітей почали возити до Березни.
“Менщина” вирішила дізнатися у тогочасних дітей та батьків учнів, як це вплинуло на їх.
Мама тогочасного учня початкових класів (побажала залишитися анонімною): “Навесні 2008 року нашу рідну школу вирішили оптимізувати.
Думки були різні: одні батьки кричали про закриття, а інші були проти цього. Обіцяли, що шкільний автобус буде стояти в селі Бігач і підвозити наших дітей до Березнянської школи, а по закінченню уроків повертати їх додому. Але сталося не так, як обіцялося.
Наші діти прийшли до іншої школи і тут почалися перші проблеми. Діти початкової школи були зовсім не готові до таких переїздів. Зранку потрібно було прокидатися на годину чи півтори раніше, а повертатися додому після закінчення уроків у старших, тобто о 15.05. Були випадки пішого повернення додому й інші проблеми…
Період адаптації був болісним, але вороття назад не було, бо завдяки нерадивим вчителям, які не хотіли працювати в повну силу, через 2 місяці закрили і початкові класи, які залишилися у селі.
Маршрут автобусу був зроблений для підвозу дітей до двох шкіл, тому це ще ускладнило ситуацію. Автобус вирушав з Бігача о 7.50 і повертався о 16.00, а інколи і пізніше, якщо відбувався підвіз до Ленінівської школи.
А “родзинкою” було те, що під час навчання діти з Бігача жодного разу не потрапляли до пришкільного табору через те, що підвіз ніхто не збирався організовувати, як і на шкільні свята.
Ось таке в нас рівноправ’я для дітей, якщо ти місцевий то …, а якщо тебе підвозять до школи з іншого села, то ти просто повинен сидіти й мовчати вдома. Адже навіть траплялись випадки, коли діти заспали й не встигли в школу, й вже ніяк не змогла потрапити на уроки.
Та і коли вирішували у сільраді долю школи, то покликали лише “обраних”, тих, хто точно б проголосував за закриття”
Марина Хотян (на той час навчалася у 7 класі): “Перші дні, перший рік в іншій школі були тяжкими для багатьох учнів, можна сказати навіть, що це була травма.
Коли ми тільки почали їздити, то діти з того села, з тієї школи, над нами глузували. Але я знаю, що зараз вже такого відношення немає.
Стосовно вчителів, то я не можу сказати, що вони були до нас несправедливі. У них було до нас належне відношення і у школі, і поза школою.
Згадуючи вчителів, котрі навчали нас у Бігачі, то зараз із впевненістю можу сказати Велике їм Дякую за те, що вкладали у нас все, що було в їхніх силах. Через це ми не виділялися серед однокласників.
Провчившись у Березнянській школі 4 роки, ми стали своїми серед однолітків. З’явилося дуже багато друзів і взагалі було цікаво. У нас був випускний, велике свято. Розумію, що якби закінчували школу вдома, то цього б не було.
Це моє враження, але кожна дитина індивідуальна. Пам’ятаю, як мого брата (тоді 3 клас) ця вся ситуація змінила. У нашій школі він гарно навчався, навіть отримав грамоту як кращий учень у школі. Перевівшись у іншу школу, він просто зламався.
Справа в тому, що у нього була класний керівник, яка ділила дітей на своїх і чужих. А скільки потрібно було тій дитині у початковій школі? Він перестав так само навчатися і не було бажання ходити до школи.
Батькам спочатку теж було важко, бо бачили, як змінювалися ми, але все ж таки розуміли і хотіли, щоб у нас були якісь перспективи у житті.
Так як я вже мама 2 діток, які навчаються у сільській школі, яка, до речі, теж під загрозою закриття, то я однозначно проти закриття маленьких шкіл”.
Нагадаємо, Ірина Лук’яненко, начальниця відділу освіти Менської міської ради, розказала, як оптимізація шкіл покращить рівень освіти – https://bit.ly/3gzXT4c
——
Якщо вам подобається “Менщина”, ви можете підтримати нас фінансово – перейти за посиланням і перерахувати будь-яку суму коштів на розвиток редакції https://bit.ly/3cNk9pk