Перемогу у номінації “Медичний працівник” конкурсу “Вибір року” отримав Сергій Осєдач.
“Родом я із Кіровоградської області, а у Мену потрапив, коли мені було 3 роки. Я з лікарської родини. Батько був гінекологом, а мама педіатром.
Закінчив Луганський медичний інститут, а інтернатуру проходив у Києві та Чернігові. Маю вищу кваліфікаційну категорію з акушерства та гінекології.
Працюю в Менській ЦРЛ безперервно з 1996 року, тобто, вже 27 років. Одружений, маю дорослу дитину.
Після закінчення ВНЗ я висловив бажання, щоб мене розподілили до Чернігівської області.
Думки про те, щоб стати лікарем у мене почались з’являтись в останніх класах школи. З боку батьків теж була відповідна профорієнтація.
З часом важко фізично, а іноді й морально, але це все компенсується досягнутим результатом — народження здорової дитини.
Особливо важко у тих випадках, якщо є загрозливі моменти для життя, здоров’я жінки. Бувають майже безвихідні ситуації, але коли завдання виконано та маємо очікуваний результат, то відчувається радість, попри всю складність виконаної роботи.
Якщо коротко про роботу, то можу сказати, що романтики мало, а труду багато. Тому саме так я б і описав у двох словах свою професію — труд та відповідальність.
Початок повномасштабної війни вплинув на мене, так само як і на інших людей — відчуття шоку.
Працювати ми тоді почали трохи в іншому режимі. Працювали постійно на “низькому старті”.
У нас було сформовано три бригади для надання невідкладної медичної (хірургічної) допомоги пораненим. Під час окупації значну кількість пологів приймали у переселенців.
Тоді весь колектив був згрупований, організований та всі відчували відповідальність до роботи, яка на них була покладена. Всі були готові до вирішення позаштатних ситуацій.
У вільний від роботи час я обожнюю читати. Маю велику колекцію книжок Стівена Кінга.
Почав давно збирати, ще за студентських років, коли з’явилась якась альтернатива серед літератури. А тому одразу почав цікавитись цим автором.
У дитинстві мріяв стати військовим лікарем. Батько підтримував мене та пропонував мені вступити у військово-медичну академію, що була в Санкт-Петербурзі, але, на щастя, туди не поступив та пішов навчатись у цивільний ВНЗ.
Після 4 курсу була можливість провчитись 2 курси на військовому факультеті й отримати кваліфікацію військового лікаря.
Я не хотів залишати Україну та відмовився від навчання. Тому військовим лікарем я так і не став.
Про те, що за мене проголосували люди на конкурсі “Вибір року”, дізнався від друзів. Не очікував цього та був приємно здивований.
Скоріш за все люди мене підтримали, бо вже тривалий час тут працюю. З великою кількістю людей контактував, які у більшості випадків були позитивними.
Найбільше у роботі мені подобається результат роботи — коли поставлена ціль досягнута”.