Моя сусідка працює продавчинею в продуктовій крамничці. У ній (у крамничці) є далеко не все з того, що можна купити в АТБ чи ФОРІ, але присутній один суттєвий «плюс» – вона поряд з домівкою. Тому зазвичай весь наш мікрорайон чимчикує за цукром, сіллю, хлібом саме в цей крихітний маркет.
Вчора купував воду. Марина, так звати продавчиню, одразу вдарила в самісінький лоб запитанням:
– Чули?
– Про що?
– Газу капець! Ці гади вдарили по газовій системі. Знайомий казав, що через півгодини відключать. Світла вже немає. Тепер і газу теж…
Відверто такої новини ніде не читав, хоча стрічку постійно гортаю. Питаю:
– Це перевірена інформація?
– Точно перевірена!
Марина ще щось говорила. А я – розрахувався за пляшку «Моршинської» і з тяжкими думками побрів додому. Коли переступив поріг, одразу підійшов до газової плити, увімкнув конфорку, відчув знайоме шипіння і підпалив. Морок темної кухні трохи розігнало блакитне сяйво.
Через півгодини з газом нічого не сталося. І через дві години він був. І навіть через добу. У новинах знайшов повідомлення, що окупанти обстріляли газовидобувні підприємства. Але ж видобуток і транспортування – то різні речі. Марина про це навряд чи знає…
Ось так і народжуються фейки. Інколи українці самі їх створюють. На рівному місці. Через необізнаність насамперед. Одні пишуть у соціальних мережах якісь емоційні пости, інші їх коментують. Так само емоційно. А потім хтось там, звідки те все летить на нас, цю інформацію ловко перепаковує і, посилаючись на українців, тиражує ту дурню, щоб інші українці в неї вірили.
Ви уявляєте, скільком людям Марина за кілька годин вклала в голову інформацію про відключення газу і її «залізобетонну» достовірність?
Проєкт Fake News Hunters: труднощі спілкування
Якраз за кілька днів до цього журналісти мережі видань «Місцеві медіа» впродовж тижня їздили по центрах громад Корюківського району. Вояж був у рамках проєкту Fake News Hunters, мисливці за фейками. Ми його ще називали «Місцеві бісолови».
На вулицях Сосниці, Мени, Холмів, Сновська та Корюківки творча група підходила до випадкових перехожих та ставила їм запитання, що стосуються поширення в українському інформаційному просторі недостовірної інформації та фейків. Опитування проходило у вигляді гри. Журналістка зачитувала по черзі три твердження, що були взяті з різних відкритих джерел, а респонденту потрібно було відповісти – правда це чи брехня.
Стосовно перехожих. З ними зараз важко працювати. Журналісти, що спеціалізуються на опитуваннях, витрачають левову частку часу на пошуки респондентів. Переважна більшість людей під будь-якими приводами відмовляється спілкуватися. А коли мова заходить про відеокамеру та мікрофон, то й поготів.
Причин для відмов у людей чимало. Інколи здається, що це просто байдужість або закритість. Але ні. Це занадто примітивний висновок. Є щось глибинне і раціональне в тому. Ми спробували це проаналізувати і після спілкування з багатьма людьми не «на мікрофон» дійшли висновку, що основна причина того, що небажання спілкуватися з журналістами «на камеру» має воєнний контекст. Це – захисна поведінка, що сформована війною. Якщо ж говорити конкретно про прикордоння Чернігівщини, то тут місцеві мешканці на початку повномасштабного вторгнення рф в Україну пережили окупацію, зараз переживають обстріли та атаки російських безпілотників. Тому в кожного з них сформувалися якісь внутрішні правила, власна протидія ризикам. Немає таких людей, які хотіли б нашкодити собі або родині. Публічність – це якраз, на думку людей, один з ризиків. Відеокамера і мікрофон в руках журналістки ці ризики лише подвоюють. Виникають запитання: «а де це опублікують?», «а якщо це побачить ворог?», «а якщо я скажу щось не те?».
До того ж у маленьких населених пунктах практично всі знають один одного і поява журналістів, чужих людей, викликає занепокоєння.
Журналістка «Місцевих медіа» Світлана Чичкан, яка власне і працювала з людьми під час проєкту, мала журналістське посвідчення, офіційно представлялася і, коли знайомилась з перехожими та пропонувала взяти участь у вікторині-опитуванні, завжди неодмінно починала діалог з двох запитань. Перше, чи читають люди видання мережі «Місцеві медіа», а друге, чи не проти вони відповісти на три прості запитання, що стосуються російської дезінформації. Інколи після такого імпровізованого вступу люди погоджувались на участь. Цікаво, що була категорія респондентів, що брала участь в опитуванні після того, як прозвучало словосполучення «російські фейки».
«Найтеплішою» та найприязнішою до творчої групи проєкту стала авдиторія в Холмах та Корюківці. Тут перехожі найменше відмовлялися від спілкування і не відчували дискомфорту від того, що їх знімають на відеокамери. Так, звичайно, і тут були перехожі, які категорично уникали журналістів, але їхній відсоток був менший, ніж у містах Мена, Сновськ та селищі Сосниця.
Легкі/складні запитання
У межах проєкту у п’яти населених пунктах Корюківського району журналісти «Місцевих медіа» опитали близько восьми десятків людей. Використовували в опитуваннях 10-12 тверджень, але ще під час запису першого епізоду в Сосниці зрозуміли, що є твердження актуальні для регіону, а є такі, що не цікавлять мешканців прикордоння. Було навіть одне, яке збивало з пантелику людей. От, скажімо, про меседж російської пропаганди «глухий кут», яким стала Чернігівщина для армії окупантів. У Сосниці та Мені на це запитання не відповіло п’ять респондентів. І не тому, що вони були переконані в тому, що російські війська залишили Чернігівщину в рамках путінського «жесту доброї волі». Навпаки – всі знають, що армія рф тут отримала шалений спротив і зазнала величезних втрат. Тому й відійшла звідси. Але схоже на те, що навіть визнання цього російською пропагандою зараз трохи плутає людей. Замість того, щоб відповісти, що це правдиве твердження, вони говорили, що це брехня. Можливо, тут зіграло злий жарт і стійке переконання українців, що російські засоби масової інформації та пропагандисти просто не здатні говорити правду.
Зрештою, це твердження творча група проєкту після зйомок двох епізодів прибрала з переліку запитань.
Натомість під час зйомок у Холмах додалося ще одне. Його підказали самі респонденти. І стосувалося воно атаки російських безпілотників села Жукля Холминської громади, що сталася напередодні. Росзмі заявили, що в цьому населеному пункті знищили «базу ЗСУ». Це запитання стало трендом і в Холмах, і в Корюківці, і в Сновську. Всі опитувані на нього дали правильну відповідь – брехня.
Практично всі респонденти дали правильні відповіді і на твердження, що стосувалися пожежі на фабриці шпалер у Корюківці, атаки безпілотників у Городні, примусової евакуації людей з прикордоння Чернігівщини та залучення працівників з Азії для роботи на Чернігівщині. Останнє твердження у багатьох викликало просто гомеричний сміх. Люди перепитували: «А що росіяни правда таку дурню пишуть?»
Гендер і статистика
Отож близько 80 респондентів «Місцеві медіа» опитали в рамках проєкту Fake News Hunters. Серед респондентів майже 65% було жінок. Чоловіків відповідно близько 35%. Причини? Вони очевидні. Війна. Мобілізація.
Якщо ж говорити про вік наших респондентів, то він +:- був наступним:
18-24 роки – 8%
25-34 роки – 12%
35-44 роки – 19%
45-54 роки – 29%
55-64 роки – 21%
65+ – 11%
Підсумки
«Місцеві медіа» часто проводять опитування на вулицях. Існує рубрика «Місцевий мікрофон» і журналісти часто підходять до перехожих у Мені, Сосниці, Корюківці, Сновську. Зазвичай запитують про якісь місцеві або звичайні побутові речі.
Проєкт Fake News Hunters трохи відрізнявся від формату опитування, бо мав за мету ще привернути увагу мешканців регіону до проблематики російської дезінформації, що впродовж останніх років регулярно проникає в інформаційний простір України та намагається посіяти паніку, розколоти суспільство, посилити недовіру до ЗСУ або місцевої та центральної влади.
Редакція отримала багато відгуків після опублікованих епізодів. Були схвальні, в яких люди дякували за незвичний формат подачі теми, за мотивацію для респондентів у вигляді брендованих презентів. Але були й протилежні. Окремі коментатори переймалися питаннями безпеки і говорили, що всі ці зйомки «не на часі». Для нас кожна думка наших читачів цінна.
Всі наші епізоди з’явилися за кілька днів після зйомок, в рамках рекомендацій Міноборони та командування ЗСУ. Було дотримано всіх норм інформаційної гігієни.
І останнє.
Російська дезінформація, пропаганда і фейки не можуть бути «не на часі». Про це потрібно говорити вчасно і регулярно. Бо це ще один наш фронт. Ми маємо його тримати. Так само, як тримають свій наші Захисники.
Сергій Бондаренко, керівник проєкту, головний редактор мережі «Місцеві медіа»