Є на правому березі Десни селище Макошине. Його початки – ще зі стародавніх слов’янських поселень. Колись на місці теперішнього селища стояв Хоробор – легендарне місто, яке згадується в літописі 1153-го. Його залишки й до цього часу археологи знаходять в урочищі Городок.
Саме поряд з Хоробором наприкінці ХІV й утворилося поселення, назва якого, за одним з джерел, походить від назви язичеського божества Макош – покровительки родючості та жіночої плодовитості.
Що саме спонукало до об’єднання Хоробора та Макошиного, невідомо. Але ці населені пункти злилися в одне ціле приблизно в ХVI столітті. Про Хоробор з часом почали забувати, а в офіційних хроніках згадувалося лише Макошине. Як «містечко» і «велике городище».
Селище багато чого бачило за час свого існування – і ординців, і литовців. Було тут і розкріпачення, і народні смути. Пізніше – і «білі», і «червоні». Ще пізніше – гітлерівці. Пережило селище і розстріли, і чорну днину Голодомору, і совіцькі репресії. Побачило і нових ординців.
…На шляху з Мени до Макошиного вказівники знайти важко. Їх знищили, коли в Україну ступила ще одна ватага окупантів, російських. Тоді це було важливо. І дієво. Ворог рухався навмання, часто блукав путівцями, плутався у своїх паперових картах. Чернігівщина застрягла російським завойовникам кісткою в горлі, а їхній задуманий бліцкриг розтанув, наче перший сніг.
…Їдемо до приміщення Макошинської сільради. Зараз тут один із старостатів Менської громади. На нас чекає староста Макошинського старостинського округу Світлана Попок. Про інтерв’ю з нею ми домовились. Комунікабельна. Бойова. За Макошине – у вогонь, у воду. І мідні труби вже не раз пройшла. Як у серпні 2024-го…
Наприкінці серпня 2024 року через викиди з Тьоткінського цукрового заводу (Курська область РФ) у річки Сейм та Десну потрапило близько 5,7 тисячі тон продуктів переробки цукру. Це призвело до миттєвого поглинання кисню у воді та масової загибелі біоресурсів. У Менській громаді тоді заборонили купання та вилов риби, а збитки області оцінили у 186 млн грн.
Основні дати та хронологія подій 2024 року:
– 14-16 серпня: орієнтовний час скиду невідомих речовин у річку Сейм на території Росії (Тьоткіно), що спричинило забруднення.
– 26 серпня: у Сеймі (Чернігівщина, Батурин) зафіксовано потемніння води, запах аміаку та масову загибель риби.
– 28 серпня: забруднені води з річки Сейм дісталися Десни (поблизу села Велике Устя).
– 9 вересня: мертва риба з’явилася у Десні в межах Чернігова.
– Середина вересня: забруднена пляма рухалася по Десні у напрямку Київської області.
– Кінець вересня – листопад: поступове зменшення концентрації забруднення та повернення показників води до норми (завдяки природному самоочищенню та зниженню температури).
Офіційна хроніка того часу в Менській громаді щодня починалася з екоциду на Десні і закінчувалася так само цим. Секретар Менської міської ради Юрій Стальниченко тоді так описував ситуацію:
«У нас від початку цієї катастрофи вже 1600 кг риби зібрали. І це не тільки в Макошиному. Я вчора в Максаках був, у Куковичах. Там теж йде збір мертвої риби. Зараз, наприклад, по старостинських округах по системах оповіщення крутимо повідомлення, щоб ті, хто може, приєднувалися. Ми двічі провели комісію ТБНС, по 50 літрів палива на кожний старостат, щоб човнами можна було плавати. Забезпечили рукавицями, респіраторами, по 50 мішків на старостат. Екологам ми також виділили тонну палива. Сільгосппідприємства в Куковичах та Максаках надали техніку, трактор».
У регіоні офіційно було заборонено купатися у річці Десна та водоймах, що з нею пов’язані. А контроль за реалізацією риби став у рази суворішим. Директорка Троїцького ринку в Мені Оксана Шаповаленко згадує, що без експертного висновку лабораторії ветеринарної медицини та огляду лікаря жоден продавець риби не допускався до торгового місця. Адміністрація ринку особисто перевіряла товар, аби виключити продаж продукції з ознаками отруєння.
Активіст Олександр Ісаченко тоді одним із перших поїхав рятувати Десну. І одним із перших почав писати у соцмережах про проблеми:
«Я виріс на Десні. Коли побачив, що коїться, одразу зі знайомими поїхали трьома машинами допомагати чистити. Заночували у Максаках. Там така кількість риби була, що це просто словами не передати. Розголос — це теж допомога. Офіційної інформації було мало. Аналізи беруться, але ніхто не інформує про це. Починають якісь чутки бродити. Знайомі питають, а я не можу відповісти, бо результатів не було у вільному доступі. Коли я написав пост, що немає масових отруєнь людей, тоді мешканці трошки припинили боятися і почали допомагати».
– У ті дні я саме була у відпустці, – згадує староста Світлана Попок. – Зателефонували мені. Це була п’ятниця. Кажуть: «Миколаївно, у нас тут катастрофа. У Десні мертва риба. Дуже багато риби…». На цьому моя відпустка закінчилася. Підхопилася і побігла…
– Що ви побачили, коли прийшли на берег Десни?
– Краще б цього ніколи не бачити! Очі на мокрому місці були. Біля берега купа риби – і мертвої, і ще живої. І мальок, і доросла. Щуки по кілька кілограмів. А запах! Це все важко описати…
– З чого ви почали?
– Почала дзвонити. У Мену, по Макошиному. Всім дзвонила. Люди почали підтягуватись. Хто з берега збирав, хтось з човна. Потім сама в човна залізла. Почала виловлювати. Під мостом вилізла в воду і почала збирати. А хлопці мені кричать: «Миколаївно, ти куди?! Негайно в човен сядь. Невідомо, що в тій воді за отрута».
– Так виходить, що люди, зокрема ви, збирали мертву рибу і не знали нічого про походження отруєння?
– Ніхто тоді нічого не знав. Просто збирали і рятували річку. Звичайно якийсь захист був. Рукавички. З Мени передали респіратори, мішки. Інформації майже не було. Звідси і поповзли якісь розмови та чутки. Добре, що не підтвердилось. Але люди молодці. Я не скажу, що масово сюди їхали допомагати, але були добровольці. І свої, місцеві, і з Мени, Корюківки.
Микола Охонько, мешканець Макошиного:
«Ми збирали рибу на своєму кутку Трепалка (раніше коноплі там трепали, тому й назва). Організувалися чоловік чотири з сусідами, бо там у нас пляж свій невеличкий. Назбирали два-три мішки риби. 29 серпня біля води з’явився запах, а на наступний день вже збирали. Маленькими кроками робили все: позбирали, викопали ямку під яблунею — яблука будуть гарно родити — закопали це діло і все.
Потім уже староста збирала людей на пляж біля порому. Там звісно гидота була — пройшов тиждень чи більше. Було чоловік десять, може більше у декілька етапів збирали. Приїхав спеціальний транспорт і забрав це все. Риба була різна: щука, біла риба, густира, окуні. Багато було.
Хтось у Чернігові писав, що проводили досліди — ніби в рибі вже все добре, їсти не страшно. Мій друг-рибалка каже, що 2025 рік взагалі безрибний був. Відчувається, що риби поменшало. Він говорить, що ніби вона і є, гуляє, а чомусь ловитися не хоче. Можливо, на дні якийсь мул чи гази виділяються, і вона дивно поводиться».
Михайло Бондарець, автор відео про початок забруднення Десни:
«Тоді, у 2024-му, підійти до води не можна було — смерділо, наче із застояної каналізації. Голова починала боліти вже за 20 хвилин. Риба просто на берег лізла і переверталася. Ми збирали. Збирали, бо розуміли: все це порозкладається у воді і то буде кінець. Риба підіймається з Дніпра, природа так влаштована, що вона йде проти течії.
Думаю, відновиться все. Але скільки часу треба, щоб повернути ту кількість, що була колись? Може 10 років, а може й 30. Бо саме у 2024 році розвелося стільки риби, що любий рибак без улову не виїжджав, а потім припливла ця гидота. Зараз навіть везучим важко щось піймати.
Та я по собі скажу: раніше я за годину міг зловити 5–10 кілограмів щук на спінінг, то тепер за весь сезон — літо і осінь — піймав десь кілограмів десять. Різниця велика. Сподіваюся, зараз розлив буде, снігу багато — це добре для риби, вона буде заходити. Аби тільки браконьєри током її не вибивали. Хай живе і розводиться».
Наталія Гуменюк, жителька Макошиного:
«Перший тиждень я на роботі була. Минув тиждень — у фейсбуці з’явилося багато дописів, почали просити допомагати позбирати рибу. Думки піти допомагати були одразу —це ж наша Десна. Ми тут живемо, це ж усе наше. Ми ж туди ходимо, діти й онуки приїжджають. Не можна ж усе це просто кинути. Думаю, ну що ж, субота, вихідний день, піду, допоможу. Прийшли — там нас небагато було: двоє хлопців на лодках, люди з Корюківки приїхали, ще з Мени були. Риби було дуже багато мертвої, і все воняло. Назбирали сім мішків за дві години.
А зараз? Зараз, слава Богу, річка ніби очистилася. Кажуть, риба ловиться. У 2025 році вже всі купалися, всі живі і здорові. Вода тече і через пісок, мабуть, відфільтрувалося все. Я на риболовлю сама не ходжу, але дід мій ходив на озерця — ловилася риба. Не так, як раніше, але ловилася».
– Загалом я підраховувала, що ми захоронили десь близько 3 тонн риби, – говорить Світлана Попок. – У мене залишилися фотографії. Я таких щук, звичайно, не бачила — спеціально поклала в мішок, і на весь мішок лежала щука, десь на 10 кілограмів. В основному гинула щука, трошки попадав сом, густира, окунь, карась. Багато міноги було — ми навіть не знали, що вона є в Десні. Раків дуже багато пропало, навіть осетра бачили. Вивозили все в Ушню на біояму власною машиною та причепом. Влада давала бензин на човни…
Син возив туди рибу, казав: „Мам, ти краще сиди в машині, не виходь“. А як я всиджу в тій машині?
– А що зараз із Десною? Були якісь дослідження води?
– Риба в Десні є. Десь краще ловиться, десь гірше. Але є. Запаху, який був в 2024-му вже немає. Коли останній раз приїжджали перевіряли воду? То тоді ж як оце все відбулося. Побули, взяли проби і поїхали. Може без мене і приїжджали пізніше, бо часто у нас вже старосту обходить стороною якось. Може, в Чернігові брали проби. Нам же ніхто не звітує. Люди ловлять рибу на свій розсуд. Наче без наслідків. І купалися вже. Візуальний стан річки — начебто нічого.
Мабуть, допомогло те, що є у нас багато заток. Риба там ховалася. Це її врятувало. Ну і те, що люди оперативно зреагували на цю біду також зіграло велику роль. Я дуже щиро вдячна всім, хто сюди приїздив і допомагав у ті дні.
З приводу нинішнього стану Десни редакція «Місцевих медіа» звернулася за коментарем до Деснянського басейнового управління водних ресурсів. У відповідь нам повідомили, що управління здійснює моніторинг стану води річки Десна біля с. Велике Устя та біля Чернігова. Отримати офіційну інформацію від Деснянського БУВР «можна шляхом написання на офіційну електронну адресу запиту на отримання публічної інформації». Зрештою, на цю адресу ми й писали наше звернення. Напишемо ще одне. Про результати неодмінно повідомимо громадськість регіону.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
Світлана Чичкан, Сергій Бондаренко, «Місцеві медіа».
В матеріалі використані світлини та відео з приватних архівів Світлани Попок, Миколи Охонька, Михайла Бондарця та інтернет-видання «Менщина»