Каріна Шаповаленко
6 грудня пройшла чергова із серії зустрічей “Чай з…”, організованих “Менщиною”. Нашим гостем був головний редактор газети “Наше слово”, редактор інтернет-видання “Сусіди City”, керівник інтернет-видання “Час Чернігівський”, голова Чернігівської обласної організації Національної спілки журналістів, голова ГО “Асоціація регіональних ЗМІ” Олександр Назаренко.
Народився у селі Білошицька Слобода Корюківського району. Мати працювала на фермі, а батько механізатором у колгоспі. У вільний час батько нашого гостя любив читати книги, чому і навчив свого сина: “Навчився читати років у 4. За кілька місяців прочитав все, що було у сільській бібліотеці”. Ще в школі почав захоплюватись написанням творів: “Однокласники завжди думали – ну звідки він бере такі класні твори? Мені це вдавалося і подобалося”.
Ще в молодших класах наш гість побачив по телевізору фільм “Інтерв’ю”, в якому було висвітлено роботу журналіста: “З того часу точно знав, якою буде моя майбутня професія”.
Після школи намагався вступити до Київського університету. Після невдалої спроби почав працювати у Семенівській районній газеті: “Для журналіста практика – це все. Перші журналістські роботи були схожі на шкільні твори. У газеті отримав позитивний досвід спілкування з людьми, навчився слухати і передавати це в текстах”. Два роки відслужив в армії. Коли відслужив, написав “Армійські записки”. Як зізнається сам Олександр, “це не роман, щось більше схоже на повість в жартівливому тоні”. Писав вірші, але дуже самокритично до них ставиться: “Якщо не пишеш, як Ліна Костенко, то краще взагалі не пиши”.
Потім все ж вступив до Київського університету ім. Шевченка на факультет журналістики. Після навчання працював у Семенівській газеті від кореспондента до відповідального секретаря.
До Мени переїхав у 2002 році, після того, як запропонували роботу редактора у газеті “Наше слово”: “Було дуже важко, бо не мав практики і досвіду управлінням. Тоді газета була однією з кращих в області – тираж був 9000 екземплярів. Для мене було важливо щоб це видання не зіпсувалось. При мені тираж підвищувався до 10 тис. у 2004”.
Олександр Назаренко про майбутнє друкованої преси: “Я оптиміст. Вважаю, що друкована преса буде існувати ще довго та перейде в більш елітний засіб масової інформації”.
У 2005 році отримав звання “Заслуженого журналіста України”: “Дуже спокійно ставлюсь до всіх почесних звань”. Їздив на схід в окупацію, де займався виданням “Волинський щит”: ”Мені вручили почесну нагороду 14 окремої механізованої бригади. Вона для мене значить в десятки разів більше, ніж звання почесного журналіста України”.
У минулому році “Наше Слово” переймало досвід у американських журналістів: “Це програма обміну досвідом американських і українських журналістів. Написали досить складну заявку і виграли. Інша редакція з Ізюма також виграла цей конкурс, але американцям не рекомендували туди їхати, у зв’язку з тим, що поруч йшли воєнні дії. Тому 2 американські редакції були в Мені, а ми побували у двох редакціях в Америці. Найбільше запам’яталася саме ця поїздка. Рівень журналістики вразив. В Америці інтернет-видання прибуткові, але дохід дають газети. Там навчилися розвивати сайти”.
Разом з корюківською газетою виграли конкурс агенції розвитку регіональних ЗМІ, яка створила сайт “Сусіди City”: “Сучасне медіа може існувати тільки тоді, коли має різні майданчики для розповсюдження інформації – це і газета, і сайт, і соцмережі. Потрібно використовувати сучасні методи розповсюдження інформації. Оскільки працюємо з Корюківкою, є більша аудиторія для поширення інформації, а також це гарний обмін досвідом”.
“У нашого населення практично відсутня медіаграмотність. Люди не розрізняють, навіть якщо ми величезними літерами маркуємо те, що певна стаття – платна. Вони чомусь думають, що це позиція редакції. Як приклад – вибори в ОТГ – за цей час не було жодної редакційної статті. То була політична реклама – чітко позначена. Ви або довіряєте тексту, або не довіряєте”.
Час між усіма виданнями Олександр Назаренко намагається розділяти рівномірно: “Останні 3 тижні не було жодного вихідного”.
Здебільшого наш гість подорожує по роботі. Бував в усіх куточках України, а за кордоном – у США, Польщі, Литві та Німеччині. Були і сімейні поїздки: “Родина змусила поїхати на тиждень у Карпати. Мусив погодитися. На 3-й чи на 4-й день “дістав” ноутбук і телефон. Господь почув мої слова – наступного дня вкрали телефон, а комп’ютер зламався. Будьте обережні у своїх бажаннях”.
“Я демократичний керівник і демократичний тато. У 17 років я пішов з дому навчатися і працювати. Всього досягав своїми силами. Для людини дуже важливо самому досягти чогось в житті. Так само вчиняю і з дітьми. Я ними пишаюся, вони моя надія. Сподіваюсь, що син і донька будуть достойними людьми”.
“Наша сім’я має традицію – кожен Новий рік ми зустрічаємо всією сім’єю. Шкодую про те, що не можу достатньо уваги приділяти людям, які мені дорогі та близькі”.
“Для щастя у мене є все, що мені потрібне. Найголовніше в моєму житті, якщо бути банальним – це моя сім’я. Та якщо дивитися по тому, на що я більше виділяю часу – це моя робота”.