Наталія Левосюк, вчитель початкових класів школи імені Шевченка, розповіла, що любила робити у дитинстві, чому віддавати дитину до школи краще у сім років та чому не варто вчити дошкільнят читати.
ПРО ПЕРЕВІРКУ ПЕРЕВІРЕНИХ ЗОШИТІВ
Наталія народилася в Мені і все своє дитинство провела біля школи, точніше біля школи імені Шевченка. Адже саме по сусідству з нею знаходився будинок її батьків.
— Ніколи перед мною не ставало питання ким хочу стати, — розповідає Наталія Віталіївна. – Іще до школи я зацікавилася професією вчителя.
Недалеко від нашого подвір’я був шкільний сарай, у якому складали шкільну макулатуру. Там були і старі підручники, і різні журнали, і учнівські списані зошити. Будучи малими, ми з друзями часто залазили до того сараю і брали звідти зошити. Найкращим і найцікавішим заняттям для мене було перевіряти уже перевірені зошити, ставити оцінки.
ПРО ДОРОГУ ДО МРІЇ
З першого класу я вже знала, що хочу стати вчителем і за роки навчання в школі тільки упевнилася в своєму виборі професії.
Після школи вступила в Прилуцьке педагогічне училище на вчителя початкових класів. Після училища в 1981 році була направлена у село Петропавлівка Харківської області працювати вчителем молодших класів. Там була дуже гарна новенька двоповерхова школа з усіма зручностями. Майже в кожному класі були умивальники і на кожному поверсі була вбиральня.
Невдовзі в Петропавлівці познайомилася з гарним парубком і вийшла заміж.
Із чоловіком Михайлом ми вимушені були переїхати назад до Мени, до моїх батьків, через хворобу мами. Уже в Мені у нас народилася донька Людмила, а згодом з’явився і синочок Руслан.
Згодом я стала працювати в міському дитячому садочку ім. Щорса музичним керівником, а потім у школі імені Шевченка на групі продовженого дня у молодших класах. Тодішнє керівництво вимагало, щоб усі вчителі школи мали вищу освіту і для того, щоб працювати вчителем, у 1986 році я вступила до Чернігівського педагогічного інституту на заочне відділення.
У 1990 році почала працювати вчителем молодших класів у школі імені Шевченка. З тих пір моє життя тісно пов’язане з школою і дітьми, здійснилася моя найзаповітніша мрія.
ПРО НАЙКРАЩИЙ ВІК ДЛЯ «ПОХОДУ» В ПЕРШИЙ КЛАС
Зараз діти йдуть до школи в повних шість років. Багато батьків віддають своїх дітей до школи вже в сім і навіть у вісім років. У такому віці дитина має кращу морально-емоційну підготовку до школи. За мою практику в мене була тільки одна дитина, яку батьки віддали до школи в п’ять із половиною років.
Зараз діти дуже слабі, часто хворіють. Навчатися за новою програмою їм дуже тяжко. З першого класу вивчають англійську мову. Через це мої учні інколи плутають українські букви з англійськими.
ПРО ДОШКІЛЬНЕ НАВЧАННЯ
Ніколи не рекомендувала батькам, щоб вони вчили дитину читати та писати ще до школи. Якщо дитина вже вміє читати, їй, як правило, не цікаво на уроках. Краще, коли вона відкриває для себе все нове в школі. Діти повинні сидіти на уроках із «відкритими ротами» і прислухатися до кожного слова вчителя.
Батькам краще приділити більше уваги своїй дитині коли вона вже ходить до школи. Треба обов’язково допомагати дітям виконувати домашні завдання. Для першокласника дуже важливо, щоб хтось із дорослих слухав його читання вголос. Адже батьки можуть виправити дитину, якщо вона десь помилилась. Завдяки такому читанню формується гарна дикція.
ПРО КОМП’ЮТЕРИ ТА МОБІЛЬНІ ТЕЛЕФОНИ
Зараз комп’ютери є майже у всіх дітей. Вони з самого малечку займаються на комп’ютерах і грають в ігри. Якщо батьки не контролюють скільки часу їхні діти проводять за комп’ютером, дитина може просидіти за ним і весь вечір. Часто такі діти приходять до школи невиспаними, неуважно ведуть себе на уроках. Батькам зручно, що дитина не заважає їм і не вимагає до себе постійної уваги. Я вважаю, що це неправильно.
Категорично забороняю носити дітям мобільні телефони до школи. Це дуже відволікає їх від навчання. Хоча бувають виключення, наприклад, коли дитина має складне захворювання і повинна мати постійний зв’язок із батьками.