Світлана Чичкан
Про спортсменів Владислава Лавського та Оксану Зубковську знають не лише в Мені, а й в усьому світі. А досягли вони таких висот завдяки тренеру Таратухіній Надії Петрівні.
МИ попрохали в Надії Таратухіній розказати трохи про себе. Одразу скажу, що це було не легко: вона довго відмовлялася, фотографуватися навідріз відмовилася. Лише коли її вихованці стали разом з нею для фото, вона згодилася.
“Сама я з Чернігова. Спортом займалася зі школи. Захоплювалася баскетболом, тенісом. Брала участь у першості області з тенісу. Коли закінчувала школу, то навіть снилося, що я далі буду спортом займатися.
Вступила до Черкаського педагогічного університету на факультет “тренер-викладач”. На вступних іспитах здавали фізику та хімію. Мене спіймали зі шпаргалкою. Відправили додому. На вокзалі викладачі університету мене знайшли, відправили до декана. Сказали перездавати. Призначили час. Викладачі поклали перед нами книжки, а самі вийшли “покурити”. Здали всі, хто перездавав.
У Мену я приїхала у 1968 році. І одразу почала працювати тренером. Хоча пропонували і в Черкасах викладачем залишитись. І в Бровари у вище училище фізкультури забирали. Навіть квартиру обіцяли.
Дуже багато моїх вихованців успішні. Згадаю одних – інші образяться. А так… Мікенченко Людмила – у збірній країни, Влад Гончаренко – 3 рекорди України, Ольховик Алла, Скрипка Валентина, Солов’єва Лєна, Панченко Ірина, Тичина Павло, Довженко Саша. Дуже багато їх.
Із тих дітей, що зараз ходять, надії подають Майстренко Вікторія – перший дорослий розряд у 6 класі зі стрибків у висоту. Дорошенко Поліна. Ходжу в школи, дивлюся на дітей. Зараз діти в основному “умственные инвалиды”: у телефонах, комп’ютерах сидять.
Нам багато хто допомагає. Дуже виручає відділ молоді та спорту, адміністрація. Автобус виділяють, щоб безкоштовно їздити на змагання. Мер Примаков допомагає, багато вкладає і сил, і фінансів.
Та проблеми є. Основна проблема – нема нормальної доріжки. Навіть у Корюківці є резино-битумна доріжка для стрибків і бігу. Стрибками у висоту тільки в залі займатися можна, на вулицю не винести. Взимку великі проблеми. Дуже холодно. Все обіцяли вікна поміняти: їздили, дивились, а далі обіцянок діло не йде. Коли робити будуть? Взимку? А дітей на вулицю виженуть? Коштів часто на змагання нема. Ось, в червні змагання у Харкові пропустили, бо ні за що поїхати було. А там би точно чемпіони були.
А ще у мене хобі є. Я в шахи граю. Отак, прийду з роботи, партію згуляю: ноги відпочинуть, голова перезагрузиться – і пішла домашніми справами займатися.
Так що я сама звичайна. То діти в мене талановиті”