Михайло Ілляшик: “Що може бути настільки класне в сільському житті, щоб жителі міст захотіли тут жити?”

Михайло Ілляшик

Я не вважаю, що село треба відновлювати чи рятувати. Звичайне село, до якого ми звикли, нікому не потрібне. В тому числі самим селянам – скільки з них живе там, бо їм подобається, а скільки через обставини чи небажання змінювати своє життя? Який ви знаєте орган самоорганізації селян, або струкруту, що системно відстоювала б їх інтереси? Я про такі не чув. Передвиборчі обіцянки і лозунги не враховуються.

Село помирає, бо не може генерувати сенси, актуальні для сучасності, і це невідворотно. І найгірше те, що воно не докладає зусиль для свого порятунку – а це означає, що більшість зовнішньої допомоги, якщо вона і буде, буде неефективною. (Я, звісно, суджу лише ґрунтуючись на досвіді тих сіл, які бачу сам).

Села нема у глобальному контексті. Що буде, коли селяни оголосять національний страйк і всі, як один, не стануть до роботи? Працівників агрохолдингів і фермерів з кількома сотнями га враховувати не будемо – прості селяни, що мають кілька десятків соток землі, одну чи дві корови, а може і працюють у райцентрі. Так, розголос у ЗМІ буде – але до суттєвих наслідків це приведе навряд чи.

Село потребує не порятунку, а нового сенсу. І яким може бути цей сенс – питання відкрите. Пофантазуйте, як ви собі уявляєете життя у селі – таке, щоб ви самі захотіли там жити? Чим ви заробляєте, де і скільки? Як ви живете, з ким спілкуєтесь і відпочиваєте? Куди їздите і для чого? Що може бути настільки класне в сільському житті, щоб жителі міст захотіли тут жити? Пофантазуйте)

Хуасі – найбагатше село Китаю. Фото udivitelno.com