Сонце Сосниця
Вишенька, весною, вдяглась в білі шати,
наче наречена, а вітер, як тато, гладить
її коси, білий цвіт злітає, ніби хоче взнати,
чи доня кохає.
Бо відквітнуть квіти і вдягне листочки, ніби
вже дружина, буденну сорочку, кожний той
листочок, дні її щасливі, якщо є кохання
справжнє й незрадливе. А якщо не має, то ж
її печалі, що вона пізнає без злагоди в парі.
Потім підуть дітки, гарні ягідочки, що ростила
вишня, ніби сини й дочки, колихала ніжно, на
вітках гойдала, та в зеленім листі, від негод
ховала.
Так й в житті людському, дітки підростають,
якщо тато, й мама, душу в них вкладають,
любов не шкодують, часу, і уваги, щоб
зростить людину, що варта поваги.
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/