Надя Ковалюк
Між нами точок доступу нема…
А час шматує серце на частини.
Що може бути гірше, ніж ота
проклЯта вада – звичка до людини?
Настане день і я повірю в те,
що ми занадто різні паралелі,
і щоб знайти ворота у Едем –
спочатку вчаться відчиняти двері.
В той день я все забуду і збагну,
що всі ми в цім житті – чиїсь мішені,
і зорями упАдуть на траву,
згораючи, дві долі безіменні.
Солений дощ моїх минулих літ
не капатиме спогадами в серце
і створений для тебе весь мій світ
твоїм ім’ям ніколи не назветься.
Я не зустріну більш таких людей,
в чиїх руках не жаль і догорати,
а ти уже не знатимеш ночей,
що гріють душу лагідністю м”яти.
І твОї скроні вкриє перший сніг
і ледь підправить вік твій і осанку,
і осінь покладЕ тобі до ніг
листОпади віршІв моїх на згадку.
Усе,що мало бути на вікИ
лиш гіркотою досвіду назветься,
і пережиті нами сторінкИ
я спопелю вогнем чужого серця.
І знову налаштується струна
на згублені колись акорди віри…
І тільки пам’ятатиме трава
ті дві зорі…що Якось догоріли…
Джерело: OnlyArt http://bit.ly/36wiFdp
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/