Ната Гончаренко
Чому болить за Україну,
Коли у серці пустота.
Бо неповторна і єдина,
Бо в кожній квітці доброта.
Навколо люди ходять різні –
Веселі, добрі, кволі, злі.
Та коли хмари сунуть грізні,
Не дам марудити ріллі.
Хтось каже СССР, Росія,
Орда чи Австрія чи Русь.
Я тому, хто пшеницю сіє,
Від серця щиро поклонюсь.
Хто кожну гілочку плекає,
Хто хліб пече, навча дітей,
Бо тільки він найкраще знає
Ціну прокльонів та ідей.
Ненавистю не зійде жито,
І заздрістю не зростиш хліб.
Гуртом лиш можна добре жити,
Ростити дочок і синів.
Бо тільки мирне поле родить,
Бо тільки чистий вітер дме,
Вкраїна-рай нам, дітям, годить.
Лиш добрий дар цей підійме.
Ти цар, коли виходиш в поле.
Ти володар цих колосків.
Ти сам складаєш свою долю,
Із мрій і кроків, снів і слів.
Ти прокладаєш цю дорогу
Для тих, хто згодом тут піде.
Ти маєш зараз добру змогу
Творити дзвін, що загуде
Через десяток, сотню років,
Бо деревце не вмить росте.
Ти не почуєш їхніх кроків,
Бо то не скоро ще буде.
Та підійме твою зернину
Дитя майбутніх поколінь
І пригадає діда днину,
Пізнає срібло всіх сивин.
І далі передасть по колу,
Великому коловороту літ.
Я озирнусь тепер навлоко
І знов продовжу свій політ.
Фото: “Рідний Край” http://bit.ly/2WWdxyb
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/