Менський краєзнавчий музей імені В.Ф. Покотила
Народився Олександр Федорович Кістяківський у Городищі. Його дід – Омелян Васильович Кістяківський був кріпаком петербурзького сенатора, героя штурму Ізмаїла – Іллі Андрійовича Безбородька і одночасно керуючим родовим маєтком графа в містечку Стольному, що в трьох кілометрах від Городища, а батько (Федір Омелянович Кістяківський) – священиком Городищенської церкви.
У 1808 році І. А. Безбородько, навідавшись до свого родового маєтку в Стольному, дав «вільну» кільком хазяйновитим кріпакам, у числі яких був і керуючий його маєтком – О. В. Кістяківський. Того ж таки 1808 року Кістяківські купили місце у Стольному на Зубріївській вулиці і побудували будинок на чотири кімнати.
1810 року Омелян Васильович помер, залишивши дворічного сина Федора на виховання дружині. Певний час вони жили в Стольному. А після того як Федір, закінчивши Чернігівську духовну семінарію, одружився на доньці священика із сусіднього села Городище Ярині Ясминській, і тесть передав зятеві свою парафію – тамтешню Миколаївську церкву, переїхали до Городища. Молода сім’я завела господарство, садок, згодом придбали млин і пасіку. Народили дітей. У своїй хаті влаштували школу для селянських дітей, у якій отець Федір безплатно навчав грамоти та Закону Божого. Тут же навчалися й діти отця Федора.
Родина Кістяківських – це численна плеяда талановитих учених в різних галузях знань.
Олександр Федорович – піонер української правової науки, юристом був також його брат Павло Федорович.
Брат Микола Кістяківський продовжив батькову лінію і працював священиком. Федір і Василь пішли в медицину. Василь Кістяківський захистив докторську дисертацію, практикував і був викладачем Київського університету святого Володимира, потім – професором Гейдельберзького та Страсбурзького університетів.
Сам Олександр Федорович Кістяківський поступив на юридичний факультет Київського університету святого Володимира в 1853 році. По його закінченню кілька років перебував на службі в державних установах Санкт-Петербурга. А після того як 1863 року склав екзамени на кандидата права, знову повернувся до Києва. Почав викладати в університеті святого Володимира.
Тут 1867 року захистив магістерську дисертацію, що відома як його наукова праця «Дослідження смертної кари» і є достатньо актуальною і нині. Далі були докторська дисертація, професорська «мантія». Згодом його обирають почесним членом Санкт-Петербурзького й Московського університетів, Московського юридичного товариства, дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті, членом-кореспондентом Відділу Імператорського Російського географічного товариства.
Поряд з професійною, О. Ф. Кістяківський займається також громадською діяльністю, яка часто ставала для нього причиною неприємностей по службі. Він стає активним членом «Старої Громади» та історичного товариства Нестора-літописця. Близько сходиться з багатьма відомими громадськими діячами. Зокрема: О. Русовим, П. Чубинським, В. Антоновичем. З останніми двома О. Ф. Кістяківський мав також родинні зв’язки: його дружина Олександра (Леся) була рідною сестрою дружини В. Антоновича та двоюрідною сестрою П. Чубинського. Крім того, В. Антонович був хрещеним батьком його другого сина Богдана Кістяківського – в майбутньому видатного правника-соціолога і філософа права, дійсного члена ВУАН, професора Київського університету, що підписував свої наукові статті псевдонімом «Українець».
А старший син Володимир – видатний фізико-хімік, засновник сучасної вітчизняної електрохімії засновник та один з перших академіків Української академії наук дійсний член ВУАН та АН СРСР, професор Ленінградського політехнічного інституту; син Ігор – правник-цивіліст і державний діяч, міністр внутрішніх справ України за Павла Скоропадського; син Юлій – вчений-юрист; племінниця Наталя Павлівна Кістяківська – український літературознавець, позаштатний співробітник Комісії українського письменства ВУАН; онук Юрій Богданович – видатний фізико-хімік, член Американської Національної АН, професор Гарвардського університету, член Американського комітету національної оборони (1944 – 1945), керівник відділу вибухових речовин атомних лабораторій в Лос-Аламосі та радник американського президента Ейзенхауера у справах науки і технологій.
Його дослідження і відкриття в галузях кінетики реакцій у газовій фазі структури поліатомних молекул, термохімії органічних сполук, особливостей детонаційних хвиль стали цеглинами фундаменту світової науки; онук Олександр Богданович – доктор біології, професор Київського університету імені Т. Г. Шевченка (у Києві живе дружина Олександра Богдановича – Ірина та правнучка Василя Федоровича Кістяківського – Тетяна).
Перебуваючи у колі відомих діячів української історії та культури, Олександр Кістяківський сформував у собі стійкий світогляд з твердими переконаннями, що ґрунтувалися на засадах національної свідомості та гуманістично-філософських вчень. На його думку, український вчений, інтелігент на ту пору природно не міг бути не націоналістом, якщо вважав себе українцем.
Кістяківський активно прилучився до складання Програми вивчення народних юридичних звичаїв. Він також залишив чималий спадок досліджень народної звичаєвості. Зокрема, цікавою є його праця «До питання про цензуру звичаїв у народу». Але найціннішою і найвідомішою з поміж цих праць є зібраний, систематизований і вперше виданий ним у 1879 році збірник законів і правил судового устрою під загальною назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ»; тих законів і правил, які були чинними у першій половині ХVІІ століття на Лівобережній Україні і які нині є видатною пам’яткою української культури.
Усталеність власних поглядів Кістяківський встиг передати і своїм дітям, які вчилися у другій київській гімназії. Це позначилося й на їхній долі. Так, старший син Володимир після студентських політичних заворушень 1884 року опинився в числі тих студентів, що були виключені з університету. Він був змушений їхати за межі України. У 1985 році став першокурсником фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, одним з кращих учнів Д. Мендєлєєва. А коли в Україні засвітилися перші ознаки державотворення, Володимир Кістяківський у червні 1918 року, долаючи всілякі перепони й труднощі, дістається до Києва і бере участь у створенні Української Академії наук. У листопаді стає одним з перших академіків. Він організовує й очолює при академії хіміко-технічну комісію. Активно й плідно працює. Але політичні події змушують його покинути рідну землю.
Молодший син Богдан за організацію гуртка, на якому обговорювалися перспективи та засади самостійної України, був виключений ще з сьомого класу другої київської гімназії, і був змушений перейти до іншої. А коли 1888 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира, то знову був виключений з університету. Цього разу за поїздку на Галичину, де разом з товаришами був заарештований і зарахований до осіб, пов’язаних з революційною діяльністю.
Богдан також був змушений їхати за межі України до Дерта, де вступає на юридичний факультет тамтешнього університету. Але й тут його арештовують за революційні погляди й виключають з університету. Далі – університети Берліна, Страсбурга, Гейдельберга. Потім переїжджає до Москви, де обіймає посаду приват-доцента в університеті. Тут він разом з відомими філософами (М. Бердяєв, М. Булгаков, П Струве, М. Гершензон, С. Франк, О. Ізгоєв) бере участь у підготовці книги «Віхи». У статтях цієї книги науково обґрунтовується небезпечність та хибність революцій для людського розвитку, обстоюється передумова первісності й пріоритетності духовних цінностей над політичною боротьбою. Статтю з «Віхи» Б. Кістяківський включив до своєї книги «Соціальні науки і право». У лютому 1917 року він захищає на її основі докторську дисертацію в Київському університеті. Очолює кафедру, обирається професором права, пізніше стає деканом юридичного факультету. Працює з ентузіазмом, бере участь в організації Української Академії наук та реформуванні вищої освіти і наукових закладів України.
Не прийняв більшовицького перевороту і онук Кістяківського Юрій. Після жорстоких визвольних змагань кидає зброю і вирушає до Берліна. Там вступає до університету. А далі дорога веде його до США, де і сходить його світова зірка.
За радянської влади на родину Кістяківських було накинуто тінь забуття та замовчування. Навіть місце народження вченого в УРЕ, УРЕС та інших радянських довідкових джерелах зазначено з грубою помилкою, що довгий час заважало пошануванню його на малій батьківщині.
Похований Олександр Федорович Кістяківський в Києві на Байковому кладовищі, поряд з двома його братами, дружиною, дітьми і онуками.
У Менському краєзнавчому музею ім. В. Ф. Покотила на постійній основі діє експозиція “Родина Кістяківських”, де можна ознайомитися з генеологією відомої родини.
Джерело: https://bit.ly/3z6hHVI