У неділю, 6 травня, відбувся велотур, який організувала ініціативна група “Менщина туристична”. Маршрут пролягав через Мену, Величківку, Киселівку, Прогрес та Олександрівку (Корюківський район).
Вікторія Неруш:
“Початок сезону велоподорожей відкрито! Та як вдало!
Несподіванкою для нас стала на старті у Мені поява велосипедистів з Корюківки – міського голови Ратана Ахмедова та заступника голови РДА Володимира Полубня. Вони приїхали спеціально, аби приєднатися до нашої подорожі Менським та Корюківським районами.
Перша зупинка – Величківка, знайомство з історією села, спуск до містка через р. Мена і… несподівана зустріч біля сільського клубу – на буржуйці смажили млинці в.о. старости Тетяна Яковенко, зав. клубу Віра Падалка та директор бібліотеки. Як виявилось… млинці та шкварки, чай були для … нас. Вони дізналися з Фейсбуку, що ми їдемо і вирішили влаштувати нам пікнік- сюрприз. Це було дуже мило, бо не всі встигли добре поснідати перед дорогою. Дякуємо за смаколики та увагу до подорожуючих!
Далі – Киселівка. При в’їзді до села ми завернули до господарства “Дружба”: квітуючий сад, різнобарв’я квітів, виноградник, смородина, впорядкована територія – таким нас зустріла “Дружба”, працівниця якої провела нас та ознайомила з територією, запропонувала холодні напої та гарячий чай-каву. Дякую Сергію Григоровичу Костючку за такий прийом – це була як оаза для подорожуючих в пустелі.
Далі естафету гостинності прийняла в.о. старости села Киселівка Лариса Губенко, з якою (не знаю чи ви мені повірите в таку кількість збігів та сюрпризів) ніхто заздалегідь не домовлявся: знову ж таки, вона з Фейсбуку дізналася про нашу подорож. Ми разом вклонилися загиблим хлопцям героям – киселівцям Саші Уткіну та Саші Шумейку. А далі почули від нашого незмінного екскурсовода Віталія Крутого історію села, його освіти, церкви, побачили новий пірс (“набережну”) на р. Мена в центрі села, проїхали щойно підлатаною дорогою і направились до селища Прогрес.
Від колишнього процвітаючого робочого селища лишилося дуже мало: чудом вцілів дороговказ з назвою, голими темними віконними та дверними отворами лякають приміщення колишньою контори, клубу, пустуючи двохповерхівок без жителів… Стерто з лиця землі завод, мех.цехи, гаражі, вузькоколійне залізничне полотно. А там, де видобували торф – безмежні простори, залиті водою і купа ласих до рибалки чоловіків. Дякуємо Дарині Громиченко – місцевій мешканці, одинадцятикласниці за оповідки та історії виживання людей на болоті у забутому Богом та людьми краю…
Якихось три кілометри непоганої дороги – і ми в Корюківському районі – селі Олександрівка, довше, ніж дорога до нього. Родзинка села – місцевий “біг-бен”, годинник-термомерт, що працює від енергії сонця на приміщенні сільської ради. А ще тамтешня Покровська церква – майже точна копія храму у наших Осьмаках. Корюківці теж не упали в багнюку – сільський голова в блакитній сорочці зустрічав гостинно нас, розказав про село, пригостив кавою.
І, нарешті, дорога додому – з гори і за вітром – чомусь так завжди здається)))
Ні вітер, ні накрапання дощу, ані годинна затримка через серйозну поломку велосипеда не зіпсували купу позитивних вражень та емоцій від подорожі. Найкраще нагородою для організаторів було запитання: “А куди поїдемо наступного разу?”
Джерело https://goo.gl/2qgJwx