Володимир Потебня
Сонце йшло небом, гублячи зерна
Золоті та, як слізки, малі.
А земля, мов хазяєчка ревна,
Заховала їх в теплій ріллі.
І зійшли згодом соняхи сонячні,
І хлопчина рудий мимо біг:
– А ви хто?
– Ми, маля, сонця родичі,
Та і ти, як ми бачимо, з них.
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/
Фото http://art-parameeva.blogspot.com/2013/08/blog-post_4.html
Поділитися у соцмережах
Завантажити ще...