Олексій Мороз (стаття з архіву газети “Менщина” № 23 від 15 вересня 2012 року)
Проаналізувавши документальні джерела та свідчення людей з’ясував, що у давні часи наші предки вживали дуже мало алкоголю. В середні віки і раніше найбільш поширеним напоєм була слабоалкогольна медовуха.
Пізніше в народі з’явилась горілка, або як її називали гаряче вино. Виготовлялась вона з зерна і мала міцність 20°. Виробництво було сконцентроване в сільській місцевості, тобто там, де вирощували зерно.
В описі Новгород-Сіверського намісництва за 1779-1781 роки згадується, що винокурні були практично в кожному селі, хуторі, містечку. У тому числі в Мені їх було аж 22. Також тут знаходилося 20 шинків. Це при тому, що в Мені тоді було лише 556 хат.
Але це не значить, що в Мені тоді жили одні п’яниці.
Мена на той час була транзитним містечком через яке проходило дві важливі транспортні магістралі – Чернігів-Глухів і Чернігів-Стародуб (нині місто в Російській Федерації). Тут були постоялі двори, пізніше – поштова станція. Отже, народу вешталося в Мені багато і вони могли бути потенційними відвідувачами шинків. У той же час Мена, як відомо, була торговим містечком. Кожну неділю тут проводився базар і два рази на рік ярмарки. Алкогольні вироби, що вироблялися на Менщині, продавалися заїзним покупцям. Про це знаходимо у тому ж описі свічення: «…горячее вино и мёд обиватели здешние продают…».
Враховуючи те, що горілка вироблялася з зернових відходів, собівартість її була низькою, а ціна реалізації високою. Отже, виробництво і продаж спиртових напоїв давало значні прибутки. Основними ринками збуту оковитої були великі міста. Багато спиртного вивозилося для казенних шинків Російської імперії.
Із інших літературних джерел стає відомо, що жителі України того часи пили не так багато. Також згадую нині покійного діда Івана з Макошине, який часто казав: «Раніше в селі (Макошине) рідко який парубок чекушку випивав…».
Характерно, що у середньовіччі жінкам взагалі було заборонено пити. У підтвердження цьому хочу процитувати уривок із книги «Домострой», що була видана в 17 столітті як посібник для ведення господарства і в свій час була дуже популярною: «У жены решительно никоим образом хмельного питья бы не было: ни вина, ни мёда, ни пива. А пила бы жена бесхмельную брагу и квас – и дома и на людях. Если придут откуда женщины справится о здоровье, им тоже хмельного питья не давать…»
Відомо, що молодь, а особливо дівчата, практично не пили. По чарчині починали випивати у більш старшому віці і то, як правило, на свята. Воно і не дивно – ніколи тоді було пити, життя іншим було. Якщо ж хтось випивав у будні дні, без причини, а потім, не дай Боже, десь п’яний пройшов, це була подія на все село. Така людина автоматично заносилася до розряду п’яниць і ставала асоціальною особою. Про це свідчить той факт, що дівчині із сім’ї, де хтось пив, було вже важче вийти заміж, а парубку одружитись. В селі завжди стежили за тим, хто з якого роду, і ніхто не хотів родичатися з п’яницями.
За офіційною статистикою, у 1903 році в Російській імперії рівень споживання спиртних напоїв становив 3 літри у перерахунку на чистий спирт. Тоді масово розвивалося фабричне виробництво горілки, а дрібне сільське занепадало. Крупні капіталісти чудово розуміли, як заробити на оковитій грошей.
Почала з’являтися реклама спиртних напоїв, а рівень споживання в 1913 році вже складав 5 літрів на душу населення.
У тодішньому Уряді це відразу ж викликало негативну реакцію. Під керівництвом Уряду почали масово створюватися спілки тверезості. Всеросійський союз спілок очолював Великий князь Костянтин Костянтинович Романов – представник імператорської родини.
На початку 20 століття було проведено дослідження і написано ряд наукових праць та книг, що науково обґрунтовували шкідливість випивки. Тверезий спосіб життя підтримувався багатьма вченими та відомими людьми. До непитущих належав і відомий вчений Іван Павлов.
Причиною активних дій проти вживання спиртного було зменшення продуктивності праці населення та збільшення травматизму на виробництві.
Цікаво, що зараз за неофіційною статистикою причиною смертності серед чоловіків до 50 років у 90% випадків є алкоголь. Причиною травматизму більше ніж у 80% знову ж таки є оковита. При цьому не видно активних дій зі сторони нашого Уряду.
Узагальнивши весь досліджений матеріал я знайшов кілька відмінностей у споживанні українцями алкоголю тепер і тоді.
Зараз існує три категорії людей: непитущі, в міру питущі та алкоголіки. Тоді ж існувало всього дві: непитущі й питущі. Алкоголіків було так мало, що їх не виділяли в окрему групу. Тодішніх питущих, за рівнем споживання алкоголю, можна прирівняти до теперішньої категорії в міру питущих. Рівень споживання хмільних напоїв в той час був не вищим 3-5 літрів (у перерахунку на чистий спирт) на людину в рік, в наш час – 16-18 літрів. Отож, якщо уявити п’яницю 19-го століття, то це буде середньостатистичний, в міру питущий, за нинішніми мірками, сучасний українець.
Виробництво спиртних напоїв у давнину було сконцентроване в місцях виробництва сировини, з яких їх виробляли, тобто в селах та містечках. У містах продавався вже готовий продукт. Виробництво було дрібнотоварним, а прибутки осідали у місцях виробництва. Міцність горілки була 20°, а не 40, як зараз. Зараз виробництво монополізоване, прибутки концентруються в руках крупного капіталу. За населенням залишилася тільки роль споживачів.