Лілія Пугач – внутрішньо-переміщена особа з Чернігова, що зараз тимчасово живе в Мені.
Свою історію вона розказала ГО “Центр Доброчин”: “До війни я працювала на ріпкінській базі в Чернігові продавцем, з чоловіком виховували трьох діток (5-ти, 6-ти та 10-ти років). Я родом із Городнянщини, а чоловік із Менщини. В 2014 році він був в АТО.
Коли дізнались про повномасштабне вторгнення, то в це було важко повірити, а коли над нашим будинком пролетіла ракета, яка була направлена на колишній чернігівський аеродром, то рішення прийняли миттєво – виїжджати. Похапцем збирали речі, документи, намагались щось пояснити дітям, не лякаючи їх. Своєї автівки в нас нема, тому поїхали на автостанцію і встигли на останній автобус до Мени. Це був останній автобус не лише сюди, а взагалі будь-куди із автостанції. Як тільки ми проїхали всі мости, які є і цьому напрямку, то їх одразу за нами підірвали і в ті хвилини я зрозуміла, як нам пощастило.
Одразу зупинились у батьків чоловіка у Лісках, але там дуже важко було знайти роботу, а сидіти, склавши руки, ніяк не можна було. У хаті троє малих дітей і війна, яка потребує підтримки від звичайних людей. Тому довелось переїхати в Мену, стати на облік в центр зайнятості, знайомі надали житло, в якому живемо і по цей день.
Тут нам дуже допомогли продуктами харчування, одягом, засобами гігієни. Нам зустрілись гарні меняни, які простягли руку допомоги, діток гарно прийняли в садочку та школі. Діти швидко потоваришували з однолітками, а ми – з їх батьками.
Добре, що Мена недалеко від Чернігова, адже мій чоловік хворіє і потребує нагляду обласних лікарів. Кожні 2 місяці за ним приїздять із обласної лікарні, забирають на обстеження, лікування. Війна завдала складнощів із лікуванням, адже воно в нього повністю закордонне, але, дякуючи небайдужим людям, ми разом з лікарями можемо підтримувати його здоров’я.
У Мені ми обоє влаштувалися на роботу. Працюємо в колгоспі “Авангард”. Заробітну плату тут виплачують із величезними затримками, але хоча б знаємо, що є робота. Я – обліковець, а чоловік будівник.
Цієї осені зібрали свій перший врожай на Менщині, розвели господарство невелике. Разом з дітьми готували консервацію і, знаючи, що в деяких регіонах воюють за нашу свободу хлопці, то консервували значно більше, щоб передавати на фронт воїнам домашню їжу.
Діти постійно роблять листівки і ми передаємо їх воїнам. Зараз наша родина не пропускає жодного волонтерського виїзду на схід із продуктами та іншими речами. Ми завжди щось готуємо смачне, печемо солодощі і відправляємо хлопцям.
Я час від часу організовую збір коштів, якщо дізнаюся, що десь на передовій є потреба докупити військовий інвентар.
Я вважаю, що ніхто в Україні не має стояти осторонь війни. Кожна людина має щось робити для перемоги, хоча б якусь маленьку справу, але робити. А з цих маленьких справ зараз складається наше вільне майбутнє” – джерело: https://bit.ly/3kFHW1z
Малюнки дітей Лілії Пугач