Зараз у це вже важко повірити, але ще якихось п’ятнадцять-двадцять років тому основну інформацію ми отримували з друкованої преси, радіо та телебачення. Натомість, зараз важко уявити, що станеться, якщо раптом зникне інтернет або перестануть працювати соцмережі? У молоді, яка виросла “в інтернеті”, й у людей старшого покоління відповіді на це питання, скоріше за все, будуть різні. У житті останніх довгий час була друкована преса, яка, щоправда, нині переживає непрості часи. Зокрема, невпинно зменшуються тиражі й колишніх районок, які протягом багатьох десятиліть були головним джерелом місцевих новин. Адже все більше й більше людей віддають перевагу соціальним мережам та інтернету.
Перший стаціонарний, дуже-дуже повільний, інтернет в наших краях з’явився наприкінці 1990-х. У той час вдома його мали тільки одиниці. Оптоволокно в наші північні райони «прийшло» у 2010-х, що нарешті дало можливість більш-менш швидко отримувати та передавати інформацію. Але справжня революція сталася з появою сучасних смартфонів з мобільним інтернетом після покриття території Чернігівщини якісним стільниковим зв’язком нового покоління. Трошки більше десяти років тому за допомогою смартфону в наших краях вже можна було опублікувати пост з фотографіями у Фейсбуці та інших соціальних мережах. Нині ж цей гаджет фактично замінив людині друковані засоби масової інформації, телебачення, радіо і навіть комп’ютер.
З історії відомо, що «золота ера» друкованих засобів масової інформації була в епоху так званої горбачовської перебудови й гласності, на межі 1980 – 1990-х років. Тиражі центральних та українських газет у ті часи були багатомільйонними, а кожен новий номер багатьох видань люди очікували з нетерпінням, адже знали, що в них обов’язково буде щось цікаве. У випускному шкільному класі у 1989 – 1990 роках я, наприклад, передплачував з десяток журналів і більше п’яти газет. А ще ж, у ті роки люди ходили читати пресу до бібліотек, купували газети та журнали у кіосках, біля яких завжди було багатолюдно.
А як цікаво було одного разу в 1989 році побачити на першій шпальті найтиражнішої центральної газети «Известия» фото одного з перших українських фермерів Віталія Салімона з Іванівки. Стаття називалася «С «Жигулей» на трактор» (на знімку), у ній йшлося про нашого земляка, який разом із однодумцями, ризикнув зайнятися фермерством. Для цього продав власний легковик, натомість придбав трактор і віслючка…
Після офіціозу 1970 – 1980-х років наповнилися новим змістом й обласні та районні друковані видання Чернігівщини. У ті часи в родинах навіть сперечалися, хто буде першим читати газету… Тиражі теж були високими, наприклад, менська районка «Наше слово», за інформацією редактора Олександра Назаренка, у 1991 році мала близько 13 тисяч передплатників. Звісно, Менський район за чисельністю був одним із найбільших в області, але ж і тираж газети вражаючий!
Після розвалу СРСР, чому до речі посприяла й свобода преси, вже в незалежній Україні «золота ера» друкованої преси продовжилася. І хоча через економічну кризу 1990-х тиражі всеукраїнських видань дещо зменшилися, але, як і раніше, люди із нетерпінням очікували виходу «свіжого» номера улюблених газет та журналів.
На початку 2000-х феноменальним був успіх всеукраїнської газети «Факти». Цей час був успішним і для районної преси. Практично всі видання перейшли на офсетний друк, у редакціях з’явилися перші цифрові фотоапарати, що тоді було справжнім дивом! Деякі місцеві газети у 2010-х роках стали друкуватися «у кольорі», а у 2012 році менська районка «Наше слово» було визнане найкращою районною газетою України! Найвищий показник в області щодо кількості примірників у перерахунку на число жителів довгі роки мала районна газета «Життя Семенівщини».