Нещодавно “Менщина” писала про досвід дистанційного навчання учня однієї із менських шкіл – https://bit.ly/35zRgcX
Про дистанційне навчання у Лісківській школі розповіла вчителька школи Оксана Хамула:
“У нас було створено сайт дистанційної освіти. Учнів небагато, і вчителів теж, тому всі працювали на одному сайті. Вчителі та учні отримали інструкції щодо роботи на сайті. Якщо виникали труднощі, отримували консультації телефоном та через “Вайбер”. Виконані роботи пересилали вчителям на “Вайбер”, “мессенджер”.
Найбільша проблема з Інтернетом. Майське, Ліски, Осьмаки – поганий мобільний зв’язок, не те що інтернет. Не важливо, який оператор. Дротового підключення до інтернету немає.
Проводити онлайн-уроки через сервіси Зум, Класрум і т.д. було неможливо! Діти, щоб зайти на сайт, переглянути завдання чи відеофільм, повинні були з телефонами ходити в певні місця, де ловить інтернет.
У нас мало учнів, тому кожен, хто хотів навчатися, міг будь-коли зателефонувати учителю за консультацією, поясненнями. У мене у 3 класі був учень, у якого лише стаціонарний телефон. Кожного ранку я йому в певний час телефонувала, перевіряла виконане завдання вибірково (виконання вправ, задачі, вирази, переказ тексту, вірші напам’ять), давала завдання відповідно до розкладу, пояснювала. Тим, хто не виходив на зв’язок, писала листи і надсилала поштою.
В Осьмаках, кажуть, тепер вже є мобільний інтернет непоганий. Підключили в Ушні, і до них дістає. У нас до осені вже всі вчителі придбали сучасні телефони, навчилися на них працювати, встановили “Вайбер”, мессенджер. Як у дітей – не знаю.
Для дистанційки, в першу чергу, потрібно, щоб в родинах націлювали дітей на необхідність навчатися. Якщо батьки не контролюють, діти можуть просто не виходити на зв’язок і ми ніяк на них не вплинемо. До речі, ні на батьків, ні на учнів”.