Анатолій Болва: «Чим далі, то щоразу треба докладати більше зусиль, щоб зібрати певну суму на волонтерську картку. Чому так відбувається – не знаю, мабуть, люди «втомилися»

Ви знали, що в Мені є небайдужі люди, котрі на 3D-принтері друкують різні замовлення для потреб ЗСУ? Ні? Тоді знайомтеся! Це – Анатолій Болва, який разом із однодумцями придбав техніку, яка допомагає нашим «котикам» боротися із ворогом.

Журналіст «Місцевих медіа» розпитував Анатолія детальніше про їхню роботу.

– Ви робите велику справу. Розкажіть, будь ласка, що це? З чого все починалося і чому саме цей напрямок?

– Давайте почнемо з того, що в наш час кожен повинен робити хоча б щось для військових і загальної справи. Щось те, що йому під силу. Я в цьому глибоко переконаний. Ось так я й знайшов те, чим зараз займаюся, хоча ідея була не моя, а «ДрукАрмії» – Всеукраїнської спільноти, у якій є і друкарі, і хлопці, що займаються 3D-моделюванням, і люди, що знаються на логістиці і допомагають одним та іншим працювати злагоджено та ефективно. Це спільнота, що організувала такий вид діяльності, як 3D-друк, де сам військовий може замовити якусь конкретну річ, хтось бере її в розробку, пересилає готовий проєкт друкарям, а ті друкують та відправляють замовлене безпосередньо військовому. Це дуже просто, коли існує вже налагоджена система.

– Як ви вийшли на цю спільноту, звідки про неї дізналися?

– З інтернету. Зараз без нього нікуди (усміхається).

– Випадково побачили? Чи хтось підказав?

– Я вже не пам’ятаю, де побачив. Але, коли побачив, то зрозумів, що це для мене. Щось треба було робити для армії. Підтримав їхню ідею і розвинув її в себе.

– Вони шукали людей, які б могли їм допомагали?

– Так, шукали. Вони й зараз цим займаються, бо замовлень від військових дуже багато. Зараз кожен може купити 3D-принтер в такий спосіб допомагати армії.

– Тобто організація шукає людей, які б допомагали, але принтер ви купували за свої кошти?

– Не тільки за мої. Паралельно я перебуваю у військово-цивільній спілці «Бойове Братерство України». У нас є менський осередок, де ми об’єднані спільною ідеєю.

– Що це за братерство? Це колишні військові?

– Не тільки військові, є в нас і військові, і цивільні, які ніколи до армії жодного стосунку не мали. Але воїнів багато, безпосередніх учасників російсько-української війни. Є бойові офіцери, солдати, добровольці. Є волонтери і капелани, які мають прагнення та честь бути відданими Україні та служити інтересам її народу. До прикладу, я абсолютно цивільна людина. На базі всього цього перший принтер був куплений на наші спільні кошти. Люди з моєї роботи брали також фінансову участь у цьому проєкті. Якусь частину коштів надавав нам центральний офіс ВЦС «Бойове Братерство України». Зараз ті кошти, які йдуть на матеріали, на пластикову нитку, з якої в результаті виходить певна деталь, нам допомагають зібрати місцеві підприємці, мої знайомі, колеги по роботі, учасники спілки. Часто викладаю у соціальній мережі Facebook пости з проханням про допомогу.

– І, певно, ж 3D-принтер у вас уже не один?

– Так. Їх вже маємо три.

– Чому саме цей напрямок обрали?

– Якщо взяти конкретно «ДрукАрмію», то я обирав те, що зможу робити.

– Яка у вас освіта?

– За освітою я, як кажуть, «технар». Колись займався виготовленням меблів, зараз працюю у сфері зв’язку. Про принтер, до того як ми його купили, я знав дуже мало, майже нічого. Мені потрібно було його побачити, доторкнутися, розібратися в його налаштуваннях і можливостях.

– Це якесь габаритне обладнання?

– Ні, абсолютно невеличка штука – 50х40 і 60 сантиметрів у висоту.

– Чи довго розбиралися як працювати? Скільки було перших «глевких млинців»?

– Млинців? (усміхається) Десь кілограма півтора пластику у відрі. Я не думаю, що це багато.

– Скільки ви вже цим займаєтесь?

– 3-го січня я озвучив свою ідею, мене підтримали учасники спілки та мої колеги по роботі, і вже 14-го січня я друкував свою першу фігурку з пластику.

– А скільки минуло часу відтоді, як все почало злагоджено працювати?

– Та з першого дня й почалося все. Взяв своє перше замовлення і буквально за 10 днів я його відправив замовнику.

– Розкажіть детальніше про процес виготовлення? Що саме ви друкуєте? Це якісь комплектуючі чи щось інше?

– Та будь-що. Будь-яка пластикова деталь, яка потрібна замовнику. Це може бути що завгодно: найелементарніше, що ми робимо – це «заряджалки» для автомата. Особливо це зручно військовим взимку: не треба напружувати пальці, це як іграшка – він бере, заряджає магазин. Також це деталі до всяких пристроїв військового призначення.

Як це відбувається. Беремо філомент, це – пластикова нитка. Заряджаємо його в принтер, вставляємо 3D-модель виробу у файловому вирішенні. Після цього принтер починає сам друкувати те, що потрібно. Принтер він розумний і знає, що йому робити: дивиться в файл, бере філомент і пошарово направляє його.

– Яку робили найменшу деталь, а яку найбільшу? Скільки на них ішло пластику?

– Деталь може бути і 0,3 грама, а може важити й до кілограма, важко відповісти на це питання. Найбільша деталь була близько 100 г.

– Яку найбільшу деталь може виготовити принтер?

– Це залежить від моделі принтера. Видів 3D друку, що застосовуються на сьогоднішній день може бути декілька. І його складність залежить від можливостей самого принтера. Три наші принтери з не найдорожчого сегменту. Але маємо й не дешеві.

– Яка ж їхня ціна, якщо не секрет?

– Різні ціни. І різні принтери є. У нас від 10 до 30 тисяч гривень. Це не дуже висока ціна, особливо дивлячись на те, що ми на них друкуємо. Є дорожчі. Для складних задач. Це залежить і від розміру столу самого принтера, тобто у принтера є майданчик, де пошарово здійснюється наплавлення матеріалу. У нас цей стіл-майданчик має 230х230, а висоту 250 сантиметрів, це не так багато.

– Чи цікавий сам процес виготовлення деталей?

– Взагалі все нове цікаве (усміхається).

– У чому полягає саме ваша робота?

– Потрібно зробити чимало налаштувань, потрібен комп’ютер, треба взяти 3D-модель, яку дає сама «ДрукАрмія», коли передає замовлення. Далі я оброблюю цей файл у спеціальній програмі, роблю налаштування під свій принтер і з цієї програми роблю свій файл, в якому прописаний код саме для нашого принтера. Принтер читає цей код, і направляє те, що потрібно.

– Скільки отримуєте замовлень? Від чого залежить їхня чисельність? Є якісь постійні замовлення?

– По різному. Немає якоїсь сталої цифри. Все залежить від того, яке замовлення я беру. Воно може бути різним. Наприклад, «заряджалки» потрібні завжди і тому військові замовляють їх тисячами. Один принтер друкує виключно «заряджалки». Він стоїть і 24 години виготовляє ці деталі, адже куплений він був для того, щоб працювати. Два інші налаштовані на інші деталі. Це можуть бути витратні матеріали, яких військові потребують щодня ну-у-у дуже багато. Тому принтери працюють цілодобово (усміхається).

– Анатолію, а чи багато людей працює в вашій команді?

– Ті, що мені допомагають, то до 10 осіб. Ми позмінно працюємо.

– Ви деталі відправляєте на спільноту чи військовим напряму?

– Відправляємо адресно, безпосередньо військовому, або куратору, який отримує від певних друкарів комплектуючі, збирає якийсь первний виріб і відправляє замовнику-військовому. Якщо в нас є готові вироби, наприклад, «заряджалки», ми їх відправляємо безпосередньо військовому. Наприклад Прищепа (Олексій Прищепа – місцевий волонтер – прим. ред.) коли їде, то каже: мені треба «заряджалки», ми даємо, скільки треба. Намагаємось виконувати всі замовлення. Якщо ми не працюємо там, то повинні працювати тут.

– А оцей пластик, філомент, він якийсь спеціальний? Пляшки з-під води не підійдуть? Ми б організували збір у Мені.

– Ні-ні, це спеціальний матеріал. Це пластикова нитка діаметром 1, 75 міліметра в бухтах, готова до використання. Вона виготовлена зі спеціального пластику, ми купуємо самостійно цей матеріал в українських виробників.

– Чи дорогі такі нитки?

– Найдешевші коштують приблизно 400 гривень за кілограм. З кілограма можна зробити до півтора десятка «заряджалок», кожна така «штучка» важить близько 70 грамів.

– Гаразд. З цим ніби розібралися. А як до вас потрапляє замовлення?

– Дуже просто. Заходжу на сайт «ДрукАрмія» і беру замовлення. Я беру ті, які можу виконати, і ті, що мають статус «терміново». Зрозуміло, що беру тільки ті замовлення, що підходять під наші принтери. Взяли, зробили, відправили. Десь так це працює.

– Принтер працює сам, чи за ним треба наглядати?

– За будь-яким обладнанням має бути нагляд. За принтером також, хоча він і доволі безпечний у використанні.

– Вимкнення світла впливає на роботу ваших принтерів?

– Ні, маємо альтернативні джерела живлення. З відімкненням світла ми навчилися боротися, а тому працюємо практично без пауз.

– Ви працюєте на добровільних засадах?

– Так, виключно на добровільних.

– Чи виникають проблеми через це на вашій основній роботі?

– Ні з цим проблем не виникає точно. А от з іншим – трапляється. Наразі найбільша проблема, що кожного разу треба докладати дедалі більше зусиль, щоб зібрати певну суму на волонтерську картку. Чому так відбувається – не знаю. У нас у соцмережах тисячі друзів. Якби кожен, хто переглянув оголошення про збір, переказав по 10-20 гривень, цього було б достатньо. У нас донатить небагато людей, можливо, через те, що переважна більшість соромиться давати невеличкі суми. А, можливо, в повній мірі не всі розуміють, чим ми займаємось і що ця робота так само рятує іноді життя і наближає перемогу. Якщо й надалі так відбуватиметься, доведеться шукати спонсорів.

– Може люди втомилися від війни? Скоро вже два з половиною роки буде, як це все жахіття триває. Вже мільярди гривень українці задонатили.

• Задонатили і справді багато. Однак не варто забувати, який фінансовий монстр проти нас воює. З якими потужностями і можливостями. Ми ж хочемо перемогти? Хочемо! Я особисто не знаю таких, хто цього не бажає. А тому ми не маємо зупинятися. І що означає втомилися? А хлопці там на передку не втомилися? У них точно немає вихідних. Нічого там хорошого немає! Лише ворог попереду. І потрібно щоб у них було все необхідне, аби цього ворога можна було перемогти.

– Спільнота не допомагає вам?

– У спільноти купа своїх справ. Вона допомогла нам купити принтер і ми їй за це вдячні. Там теж люди займаються волонтерством. Якщо ми вже взялися за цю справу, то будемо вирішувати проблеми самостійно по ходу їх виникнення.

– Які мрії, плани?

– Та які зараз мрії? У всіх вона, думаю, одна – дай Бог, щоб все це закінчилося якнайшвидше.

– Чи можна після перемоги використовувати принтер для виготовлення чогось іншого, дитячих іграшок, наприклад?

– Так, ми про це між собою вже говорили (сміється). Передамо принтери в школу чи якийсь дитячий центр творчості, для гуртків.

– От зараз велика потреба в протезах. Чи можете з цим допомагати?

– Там матеріали потрібні інші. І принтери. Бо кожен з них в залежності від модифікації розрахований на певний матеріал. Там і складність інша. Я навіть не бачив у нас замовлень таких. Медичні дрібниці зустрічалися, а от протези – ні. Можливо, через те, що у наших принтерів трохи інша специфіка.

– Можливо, ви хотіли б ще щось додати до сказаного?

– А що тут можна додати? Лише одне: люди, допомагайте військовим! Якщо ми не будемо їм допомагати, то війна до нас буде наближатися. Я й на інтерв’ю це згодився, бо сподіваюся на підтримку нашої загальної справи! Пластик потрібен завжди і його багато не буває.

Від редакції. Для тих, хто хоче допомогти хлопцям, надаємо номер картки Анатолія Болви 5168 7520 8577 0140.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю інтернет-видання «Місцеві медіа» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Олександр Ясенчук, “Місцеві медіа”