Михайло Ілляшик
У мене є улюблена фантазія – я не хочу, щоб село зникло як сутність. Так, шансів на його збереження як масового явища нема – зміна укладу життя та негативна демографія зробили з цього місця гетто для доживаючих пенсіонерів і альтернативно соціалізованих наших співгромадян. (Сказане стосується в першу чергу поселень, віддалених від великих міст кілометрів хоча б на 50).
Один з можливих варіантів порятунку – ін’єкція нової крові. Нова кров – це жителі міст, що мають усвідомлений чи неусвідомлений запит на сільський антураж. Мені здається, що у помітної кількості містян такий запит є. Хтось хоче просто виїхати на день заради зміни оточення. Хтось хоче длубатись у землі, але щоб над душею не висіли сусіди по дачі. Хтось готовий змінити місце проживання чи набути будинок за містом. Звісно, цих людей не набереться стільки, щоб світло знову запалало у вікні кожної хати, але такої мети і нема.
Дорога без ям, стабільне електропостачання і інтернет хоча б 3g – мінімальний набір, що має бути для задоволення потреб сучасної людини. Зараз це більш важливо, ніж мальовнича природа та розмір коропів у ставку.
Що б зробив я, керуючись ідеями, озвученими вище і маючи ресурс для їх реалізації? Я б відремонтував кілька сільських будинків і почав здавати їх усім бажаючим. Головна мета – зробити так, щоб людина залишилась тут жити постійно, або проводила тут помітну частину року. Але не треба жорстких умов – хай буде можливість зняти таке житло на вихідні чи кілька днів. Хочеш – живи пару місяців чи все літо. Сподобалося, бачиш у цьому для себе сенс – о’кей, можемо подумати про продаж. Так можна знайти тих, кому це справді треба, хто не розчарується через рік і хто такі можливості використає для розвитку, а не для деградації.