Володимир Шемендюк: “Зараз люди не дуже активні, не часто ходять в храм – ми пожинаємо плоди радянського виховання”
20 грудня пройшло чергове чаювання, організоване “Менщиною”. Нашим гостем був священоієрей, настоятель храму Святого великомученика Георгія Переможця УПЦ КП Володимир Шемендюк.
Наш гість народився у місті Чернігів: “Так як тоді були радянські часи, бути християнином було небезпечно. Навіть хрестили мене “під прикриттям”, ніби то батьки поїхали просто в гості до моєї тітки, яка співала в півчій, а до неї, ніби то, зайшов в гості батюшка. Ніби то співпадіння, а насправді, то було моє хрещення”. З вибором професії стояв вибір: “Закінчуючи школу, я вбачав себе пожежником, але до навчального закладу не вступив, здав документи в Чернігів, на електро-техніка, але навчання так і не розпочав”.
“Почав “пономарити” при П’ятницькій церкві у Чернігові. Цей храм заволодів моєю думкою. З часом став іподияконом”. Навчався в Чернігівському духовному училищі, де не провчився і року: “Мені було не цікаво. Програму училища я вже знав і так”. З часом вступив до семінарії при Михайлівському монастирі Київського патріархату в Києві.
“Після семінарії треба обрати свій шлях – або йти в монашество, або одружуватись і служити священиком. Дуже аскетичний образ життя, на той час, я собі не уявляв, тому деякий час працював будівельником”.
Познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка родом з Мени, і вирішив для себе, що вінчатися будуть у Катерининській церкві в Чернігові: “Перше вінчання, після реставрації церкви, було наше. Зараз у нас з дружиною п’ятеро дітей”.
“Отець Марк, який раніше служив у Мені, запропонував мені перейняти його справу в менській церкві. Мену взагалі не знав, думав, як Бог дасть – так і буде. Зараз люди не дуже активні, не часто ходять в храм – ми пожинаємо плоди радянського виховання”.
Отець Володимир різко негативно ставиться до Української православної церкви Московського патріархату: “Більшість священиків “російської церкви” навіть не знають церковнослов’янської мови і не зможуть перекласти слова зі служби. Вищі чини цієї церкви пов’язли в гріхах”.
Найбільше отець Володимир пишається своєю родиною, а найкращою емоційною розрядкою вважає молитву.