Нещодавно Менський танцювальний колектив “Барвінок” отримав звання зразкового. Його керівник – Вікторія Кулагіна. “Менщина” вирішила розпитати у Вікторії про її захоплення танцями, про колективи, з якими займається, про перемоги на конкурсах:
“Почалося все з рідного колективу “Барвінок” з керівником Наталією Прохоренко. Саме вона прищепила любов до танців, і я не сумнівалась у виборі професії. Після школи закінчила Харківську державну академію культури, отримала освіту за спеціальністю “Хореографія” та здобула кваліфікацію балетмейстера народної хореографії, викладача.
По закінченню їздила на роботу за кордон: Франція, Об’єднані Арабські Емірати. Потім повернулася до Мени, працювала в Киселівці, там був створений колектив “Імпровіз”.
Займаюся з дітьми танцями вже 13 років. Я керівник вже зразкового (нещодавно отримали звання) танцювального колективу “Барвінок” (Центр дитячої та юнацької творчості), та балетмейстер Народного аматорського ансамблю пісні та танцю “Менщина”.
У “Барвінку” діти знайомляться з різними напрямками хореографії, “Менщина” – це народна хореографія або стилізація: це можуть бути як і окремі номери, так і спільні композиції з вокальною групою, якою керує Ріта Солдаткіна.
Також я займаюся з жіночою ініціативною групою “Самарканд”, яка вже багато років на кожному концерті радує глядача своєю творчістю, яскравими костюмами (в які дівчата вкладаються самі). Група також має свої професійні досягнення та нагороди.
Отримую колосальне задоволення від своєї роботи. З маленькими дітьми, звісно, важче, але вони мають свій секрет). Можна сказати, що ми вчимося один у одного.
Наразі не знаю, яким чином буде здійснюватися робота колективів восени, в якому форматі. Наскільки буде можливим збирати чисельний колектив. Наприклад, у «Барвінку» акцент йде на масові номери, всі діти танцюють все.
У мене є думка створити окрему групу для дітей, які не можуть себе реалізувати професійно, виступати на загал. Зараз є напрямок “денс-терапія”, коли за допомогою танцю, певних рухів, поєднаних з грою, текстами, акторською майстерністю, діти отримують певне навантаження і одночасно стають розкутішими, вирішуються якісь внутрішні проблеми. Від колективів вимагають результату – перемог у конкурсах, концертних виступів. У такій групі цього б не було. Тому, якщо когось зацікавила ця ідея, прошу звертатися, щоб зрозуміти, чи є потреба в створенні такої групи.
Сюжети виступів, постановок всі авторські. Є книги, картини, з яких я беру натхнення. Дуже на мене впливає музика. Коли чуєш музику, то у голові починає складатися сюжет. Є діти, які мене надихають. Я раджуся з дітьми, вирішуємо колективно, як поставити номер.
Дуже хочеться, щоб заняття в танцювальній групі ансамблю «Менщина» проходили не тільки під фонограму а й під живий акомпанемент (фортепіано,баян). Коли створюємо вокально-хореографічні композиції разом з оркестром, діти в захваті, питають, коли ще будуть репетиції та виступи з оркестром. Акомпаніатор дуже необхідний. Це виведе ансамбль на новий рівень.
Конкурси, у яких колективи беруть участь, шукаю в інтернеті. Якщо зареєструвався в одному, то на пошту вже надходять запрошення від інших. Я керуюсь інтуїтивним відчуттям.
Якщо до карантину у нас не було можливості поїхати до Львова чи Німеччини, то зараз є можливість взяти участь в онлайн-конкурсах.
Участь у всіх конкурсах платна. Все лягає на плечі батьків, яким я дуже вдячна. На жаль, спонсорів у нас немає, фінансової допомоги на участь у конкурсах учасники колективів не отримують. На карантині більшу частину обов’язкових внесків на себе взяла я.
Внески різні: від 150 грн з кожного учасника до 800 і більше. Все залежить від конкурсу, категорії. Наприклад, за конкурс у Німеччині заплатили 50 євро.
До конкурсів у мене особливе відношення. Зараз вони носять більше суб’єктивний характер. Наш один і той самий номер на різних конкурсах зайняв 4, 3 та 1 місце. Це певна мотивація для дітей. Але мені подобаються фестивалі, коли немає змагань між дітьми. Зараз взагалі є думки щодо зміни діяльності в роботі.
Найбільше я вдячна одній людині. Це своїй мамі, яка дає мені можливість себе реалізовувати. Вона взяла на себе виховання мого сина, оскільки я, будучи весь час на роботі, на жаль, не приділяю йому стільки уваги, скільки повинна приділяти мама. Тому всі ці заслуги, які зараз маю я, – це все завдяки їй”.
Фото з особистого архіву Вікторії Кулагіної