Василь Оліфіренко з Покровського святкує 90-річчя та «залізне» весілля
Сьогодні, 5 лютого, найстарший житель села Покровське Микола Оліфіренко відзначає свій 90-й день народження. Цей день для родини особливий удвічі: рівно 65 років тому іменинник побрався зі своєю дружиною. Про долю та характер ювіляра виданню «Менщина» розповіла його донька Оксана.
«Дід Конюховський»: життя серед людей та коней
Микола Оліфіренко все життя віддав праці на землі: працював у колгоспі, був завідувачем ферми. Але в селі його знають насамперед як пристрасного любителя коней. Прізвище Оліфіренко в Покровському згадують рідко, бо для всіх він — «Конюховський».
«У нас весь час коні були. І в минулому році, коли в нього стався інсульт, він ослаб, і нам довелося збути кобилку. Це була його віддушина, його все. Я йому навіть зайвий раз коней зараз не показую, бо він їх дуже любить», — розповідає донька Оксана.
Попри вік і хворобу, Микола залишається «живчиком». Ще минулої весни він сам ходив на пошту та в магазин. Донька сміється, що пунктуальність у батька в крові: якщо автобус о дев’ятій, то о пів на дев’яту він уже на станції.
«Тато — голова, а мама — шия»
Дружина ювіляра теж усе життя тяжко працювала на фермі. Сьогодні вона майже не виходить з хати через хворі ноги, але зберігає світлий розум.
«Мама в нас дуже багато читає: і газети, і книжки любовні, які онуки возять. Вона стільки історій може розказати! У нас у сім’ї так: як тато сказав — так має бути. Але «руку водить» мама. Тато ніколи не сперечався щодо покупок чи господарства. Вони все життя доповнюють одне одного», — ділиться Оксана.
Родина без кордонів
Оліфіренки виховали трьох доньок. Зараз у них п’ять онуків та шість правнуків. Попри війну та кордони, сім’я залишається міцною. Одна з доньок мешкає в Білорусі, але щодня телефонує батькам і підтримує їх. Сини Оксани зараз за кордоном, і саме зустріч із ними — головна мотивація для дідуся.
«Зараз він часто просить: «Мені б дочекатися побачитися з усіма, щоб ми з’їхалися разом, як раніше». Ми завжди збиралися на день народження, це було святе. Ставили стіл під великим виноградом у березі, варили уху. Діти пам’ятають, як дідусь запрягав кобилу і віз усіх на Десну. Це наше найкраще літо».
Секретом свого довголіття Микола Оліфіренко вважає саме сім’ю — знання того, що він потрібен і що його завжди підтримають.
«Місцеві медіа» / «Менщина»