“У мене є свої діти – 1-й клас. Я за ними слідкую ”, – реакція менської вчительки на школяра, який лежав на підлозі і плакав
Минулого тижня я стала свідком байдужості до дитини від учительки початкових класів однієї з менських шкіл.
Заходячи до вестибюлю їдальні міської школи, я побачила лежачого на підлозі хлопчика років до десяти. Я злякалася, адже він лежав і не рухався. Я підійшла до нього, одразу й підбігла повар їдальні. Хлопчик лежав і плакав. Коли школяр підвівся, він сказав, що біг і упав.
Та цікавим і приголомшливим для мене було інше. Напроти хлопчика, за столом обідала вчителька першого класу і просто дивилися на всю цю ситуацію: доки він лежав увесь час і, коли підійшли ми з поваром.
На моє запитання до вчителя, чому ви продовжували сидіти, коли хлопчина упав і лежав, вона відповіла, що він сам винен: він бігав з хлопцями і упав.
Я сказала, що справа не в тому, винен він чи ні, а в тому, що дитина упала і лежала зі сльозами на очах, а жінка ніяк не відреагували: не підійшла і не поцікавилася в нього, чи все гаразд, не допомогла йому піднятися.
А якщо б він був непритомний? Це ж дитина, не буває чужих і своїх дітей. Це ж якою потрібно бути байдужою, щоб так реагувати у цій ситуації, а точніше – взагалі не реагувати.
“У мене є свої діти – 1 клас. Я слідкую за ними”, – була відповідь жінки, якій довірили цих дітей.
До речі, це не перший випадок неадекватної поведінки вчителів молодших класів, коли вони кричать на дітей: “Де твоя куртка?”, “Де твоя пара”, “Що значить не хочу – треба!”… і всі ці слова у підвищеному тоні, крику я б сказала. Здається, що це міг би бути крик душі, але це крики від бездушшя.
Чому вчителі – жінки, майбутні матері, а деякі вже мами, так поводять себе з дітьми, яких навчають? Вони навіть не дивляться, що йдуть сторонні люди, інші батьки, вони роблять свою крикливу справу.
Особисто я вважаю, що добре ставлення до дитини і обов’язок дати їй знання – це місія учителя.
Мабуть для того, щоб взяти на роботу спеціаліста, який працює з дітьми, потрібно проводити додаткові іспити – на психоемоційцний стан, а також для кандидата на посаду вчителя тести, які б показували їхнє відношення до дітей, здатність з ними знаходити спільну мову та мати до кожного підхід.
Якщо таких навиків людина не має, то їй повинні заборонити спеціальним документом навчати дітей.
Задумайтеся, адже діти, йдучи до школи, починають свій новий розвиток. Це і вміння слухати, розуміти свого учителя, а отже і інших, довіряти наставнику, поважати його.
Перший вчитель – це, як хрещена мати, яка починає вести по життю дитину у світі освіти, комунікативності, добра, поваги – людських чеснот, патріотизму.
Якою виросте дитина з учителькою, яка постійно кричить, з учителькою, якій байдуже на дитину і весь клас, якій байдуже й на інших дітей, які бігли поряд з нею.
Чи хотітиме дитина ходити до школи, навчатися? Це ж перший клас! Дитина чиста й невинна, її розум світлий і бажає нових знань, позитивних вражень від процесу навчання.
А що такий школяр постійно бачить, чує і відчуває з такими наставниками? І, що у підсумку, дитина отримає? В кращому випадку шкільні знання і спогади про однокласників. Про гірше не хочу навіть говорити…
Автор © inco-G-nito