Нещодавно стало відомо про відкриття у Мені еко-лавки, де готувалися чебуреки. Особливістю було те, що приготування чебуреків здійснювалося в присутності замовника – http://tinyurl.com/yc5ssjvz
Але новий проєкт як стартував стрімко, так стрімко і закрився. У ситуації намагалася розібратися “Менщина”.
Юстина Індило, власниця лавки: “Ситуація дуже прозора і зрозуміла. Я вже зрозуміла, що таке Мена. Мені 50 років, а я такого не бачила ніде.
Ми прожили біля Варви, і могли просто на вулиці підійти до голови, до “зама”, нас запрошували на ярмарки. Нас запрошують багато громад, нам пропонують приміщення навіть на пільгових умовах.
Ми почали з нуля. З травня платили оренду. Пропрацювали 5 днів, а нам у 20 градусний мороз відімкнули світло! У нас померзла вся кондитерка, я викинула стільки грошей! Не допомагаєте, то хоча б не заважайте.
Директорка базарчику апелює тим, що я казала, що не буде запаху. Але я не могла казати, що на кухні не буде запаху. Ніякі витяжки повністю запах не приберуть. Там нічого не “воняло”, як вони кажуть. І поліція написала таке. Це все сфабриковано.
Справа не в запаху. Просто у нас все чисто, всі бачили, що олія для смаження у нас прозора. У них навіть думки немає, що хтось може робити якісно.
У нас є відео. Ми все можемо показати, коли ми привозимо і відвозимо. Є всі сертифікати: на продукти, на “молочку”, на все. Ні у кого немає гарячої води, а у нас є. На базарі антисанітарія, м’ясо, риба на підлозі валяються у бруді. І раптом з’явилися ми.
Як директорка “переживала”, щоб ми перейшли у інше приміщення, а інше приміщення біля “Нашої Ряби”. Це ще ближче до продавців одягу, це буде витяжка на вулицю, а навесні-влітку, у них будуть відкриті контейнери і буде запах залітати, і нас знову попросять.
10 тисяч – відеоспостереження, 6 тисяч – електрика, меблі під те приміщення замовлені, витяжка була встановлена…
Ми казали, що ми з радістю переїдемо, як тільки знайдемо приміщення.
Наші коментарі у соцмережах, те, що люди пишуть, – всі коментарі прибирають, за чиєюсь вказівкою все видаляють. А ми скріншотимо все.
Я написала звернення до Менського голови, я чекаю відповідь, буду рухатися далі.
Я офіційно взяла 2 людей на роботу, продовжу працювати в іншій громаді, вже все перевезли. Але я вже боюся навіть казати, де ми працюватимемо. Мені сказали, що голова дружить з тими, хто нас “витурив”, замісник дружить з директором базару.
Дівчата, яких я найняла, сказали, що за мною поїдуть всюди. Але поки ми будемо їздити, скільки у нас вистачить пального, адже на пальне взагалі грошей немає, і якщо вони не будуть вчасно попутками чи маршрутками добиратися і відкриватися, то я звільню. Я візьму працівників у іншій громаді.
Одна з дівчат – сирота, у іншої – батьки позбавлені батьківських прав і вона виховує і свою доньку, і 9-річного брата. Вони кажуть, що їх ніхто на роботу брати не хоче, їх за людей не рахують.
Я це так не залишу. Мені від них вже нічого не треба. Я тут поки працювати не хочу. Але я хочу, щоб іншим підприємцям дали розвиватися.
Який тут фаст-фуд по Мені? Я 9 років прожила у Варві, то там би такого не їли, що тут готують. Шаурма ще за середнім балом, а все решта – навіть коту так не роблять. А гарним підприємцям дороги немає.
Пів ринку вільного, навкруги продовольчі товари, а цей рядок з речами – до чого він тут?
Поки жителі міста не будуть боротися, щоб влада була для народу, а не народ для влади, то Мена помре, вона не буде нормально розвиватися.
Люди чужі мені дзвонять, питають, чим можуть допомогти, а він (від редакції – чиновник, прізвище якого пані Юстина не забажала оприлюднювати) на мене накричав у коридорі адміністрації. Я його просила допомогти знайти приміщення. Він мені скидав телефони, але там все таке, що…
Ми повернемося в Мену. Ми окріпнемо і повернемося!”
Оксана Шаповаленко, директорка Троїцького ринку: “1 жовтня 2023 року, з ФОП Індило Ю.Ю. був укладений договір оренди, який діяв до 31 грудня 2023 року.
Увесь час оренди ключі від орендованої торгової точки знаходились у підприємниці. За її словами, вона має проблеми з отриманням грантових коштів, але незабаром відкриється.
27 грудня магазин “сМАКошино” запрацював. Відразу після початку роботи підприємці, що торгують одягом під одним дахом з цим магазином, звернулися до мене зі скаргами, що на їх торгових місцях дуже сильно чути запах гарячої олії і специфічний запах чебуреків, що почали випікати в даній торговій точці. Товар, а це не дешевий верхній одяг та інше, має неприємний запах.
Дійсно, коли я підійшла до підприємців і зайшла всередину, запах від чебуреків і кип’ячої олії був дуже сильний. Після цього зайшла до пані Юстини в кіоск, там смажились чебуреки, а витяжка була вимкнена. Я зробила зауваження, після чого мені було сказано, що я “увірвалася і орала” при покупцях і продавцях.
Зазначу, що в договорі вказано, що торгове місце здано для торгівлі продовольчими товарами, і аж ніяк не для виробництва смаколиків. Підприємиця Юстина Індило сама особисто підписала цей договір. Всі умови тут прописані. Свої вироби, якими вона торгує, пані Юстина виготовляє вдома.
Про намір випікати чебуреки вона мені повідомила і я говорила, що буде запах від готовки, на що пані Юстина заперечувала і говорила, що поставить нове обладнання і витяжку, тому скарг не буде.
Я вирішила, що це буде сучасне обладнання, закриті фритюрниці, витяжка. Я тільки “за”, адже у мене пів базару стоїть пустого. І зайві кошти за оренду мені теж не будуть.
При повторних відвідинах торгової точки “сМАКошино” через скарги продавців, що торгують одягом, я бачила, що витяжка відключена, мабуть, через економію електроенергії.
Підприємці відмовлялися платити орендну плату через несприятливі умови для торгівлі, бо товар мав неприємний запах, про зауважували покупці.
Я заходила до продавчинь, просила передати пані Юстинії, що нам треба поговорити, щоб вирішити цю ситуацію.
Я запропонувала три варіанти: перший – це готувати чебуреки вдома, а продавати готовими, як іншу продукцію. Він пані Юстину не влаштовував. Другий варіант – зробити капітальну ізоляцію, що пані Юстина теж відкинула, бо як вона сказала “має 100 гривень у гаманці”. Вона вимагала, щоб ізоляцію робили продавці одягу, “бо це їм воняє”. Третій варіант – я запропонувала інший торговий кіоск, куди б ідеально уписались всі замовлені підприємницею меблі, бо він має такі ж розміри, але має окремий від інших торгових точок дах. Я навіть запропонувала допомогу, що ми переставимо вікно і двері у бік парку, щоб вона мала свій окремий вихід. Але поки ми це зробимо, я попросила не випікати продукцію.
Всі варіанти були відкинуті, а проблему потрібно було вирішувати, тим паче – договір оренди закінчився, а пані Юстина, крім агресії і обіцянок “опозорити на всю Україну” і нацькувати на мене всі можливі контролюючі служби, нічого не робила.
Мушу зазначити, що до мене телефонували з служби зайнятості, цікавились ситуацією, просили посприяти. Отримати грантові кошти допомогли працівники міськради, вона там постійно консультувалася. Весь час питала про ситуацію Вікторія Прищепа, заступниця Менського міського голови, мали неодноразову бесіду з Юрієм Стальніченком, який навіть в разі переходу на інше торгове місце обіцяв допомогу зі встановленням відеокамер.
Всі переймались і шукали вихід, щоб всім було добре, та щоб, не дай Боже, не образити пані Юстину, що весь час називає себе “біженкою”, а потім сама ж пише, що вже 10 років проживала в Прилуцькому районі.
Я їй написала, що 31 грудня закінчився договір. І не виганяла її відразу, а чітко прописала: “до вирішення організаційних моментів”. Ніхто не прийшов, не поговорив.
Я була вимушена звернутися у поліцію, бо вона сказала, що буде торгувати, скільки їй треба.
Ми підготували їй новий договір на 1 січня 2024 року, але за ним ніхто не прийшов. Я постійно чекала, що вона прийде і поговорить.
Вона постійно підкреслює, що я всюди її відправляла “з натяком”. Мабуть, має на увазі, що я просила хабар. Який хабар?! За що я можу просити хабар? За те, що у мене пів базару пустого?! Сюди що, черга з людей стоїть? Про який хабар можна говорити?!
Дуже неприємно і боляче чути хейт і образливі дописи за надуманими обвинуваченнями. З одного боку радує, що в нас такі “сердобольні” люди і прониклися проблемами бізнесу переселенців, з іншого – просто лякає, як на рівному місці можна змішати з брудом всіх, хто допомагав.
Немає проблем, які не можна вирішити, просто треба хотіти їх вирішити і брати на себе відповідальність, а не звинувачувати всіх причетних.
Я вважаю. що ми не знайшли спільної мови. Все, що я могла – запропонувала. Особистої неприязні у мене до неї немає. У нас працюють і з Мени, і з сіл. Хай люди працюють і заробляють.
І ще, хочу заспокоїти дописувачів, що мафії на базарі нема, хай сплять спокійно, а тим, хто вважає, що хтось “гнобить” переселенців, “ставить палки в колеса”, “хоче взяток”, бо має “гнилу душу”, слідкуйте, шановні, за гігієною власної душі”.
Копії всіх документів, надані Оксаною Шаповаленко, є у розпорядженні редакції.