Нижче викладено авторське бачення проблематики. Звісно ж, воно може жодним чином не співпадати з радянськими, пострадянськими чи адаптованими до їх рівня світовими канонами. Тобто, особистою справою кожного є осмислювати написане чи ні, сприймати чи ігнорувати.
Отже, три рівня суспільно-політичної журналістики.
Найперший, примітивний, так званий об’єктивний. Його прийнято називати об’єктивним висвітленням інформації. Найбільш доцільно його порівняти з акином – стилем казахських бардів, котрі що бачать, те і співають. Головне, що його характеризує, так це бездумне висвітлення об’єктів. Приміром, об’єкт під назвою секретар райкому висловив наступне. А об’єкт під назвою натовп трудящих відповів аплодисментами.
При об’єктивному висвітленні автор не звертається ні до розумової, ні до емоційної реакції користувачів його інформації. Так є, і на тому все.
Другий, більш високий рівень, емоційний. Він розрахований на виклик емоційної реакції користувачів. Тобто, подобається – не подобається, вірю – не вірю тощо.
Такий спосіб подачі інформації доцільний в тих випадках, коли мова йде про речі, від котрих не залежить щось важливе для спільноти. Приміром, про різновид парфумів чи салатів, колір стін або музика.
Третій рівень, раціональний.
Але є царини, в котрих подобається – не подобається і вірю – не вірю недоречні. Приміром, в точних науках. Уявіть собі абсурдність суспільства в котрому добуток залежить від вподобань людей. Скажімо, в одного 2х2 = 7, в другого 11, а в третього 2,5.
Звісно, на емоційному рівні приємно отримавши два рази по два мати одинадцять! Але ж на раціональному це неможливо! Проте, люди є люди і вони інколи використовують емоційні критерії замість раціональних.
Зокрема, на радянсько-пострадянському просторі вже століття будується така ахінея як комунізм. На емоційному рівні річ неймовірно приваблива. На раціональному повний абсурд. На практичному ж череда трагедій.
Тобто, використання емоційних підходів до створення матеріалів, в царинах де панують жорсткі причино-наслідкові зв’язки, неприпустимо для народів котрі бажають розвитку і гарного життя а не вимирання.
Висновок:
Якщо ми хочемо стати цивілізованою громадою в цивілізованій країні, то піднята в публікаціях суспільно-політична проблематика має закінчуватися, в даному чи наступних матеріалах, аналізом наслідків висвітленої дії чи явища.
Приміром, доречно було б на цей рахунок проаналізувати матеріал Сергія Лавського про проплачену за кошт громади рекламу проведеного міськрадою заходу під ялинкою.
Щодо ж відповіді Менщини на питання про те, чому вона більше уваги приділяє міськраді, чим районним структурам, у вашого покірного слуги докорінно інша відповідь чим у Сергія Лавського. До речі, мене також стосовно моїх матеріалів часто в міськраді про це питають.
Так от, якщо проаналізувати віддалені наслідки діяльності міськради під фактичним керівництвом Примакова, Цигипи та Небери, то вони такі ж жахливі як і наслідки діяльності будівників комунізму. По великому рахунку мова йде про піар замість роботи і утвердження вождізму замість народовладдя. Але багатьом, в сутності котрих залишилися радянські світоглядні шаблони, це подобається. І в цьому основа майбутніх трагедій менян та українців, якщо ми не почнемо дивитися на світ та навколишні явища не тільки емоційним, а й раціональним поглядом.
Сергій Трегубенко