Автори: Наталія Карпенко, Дмитро Михайленко.
Задесенські села. Добратися туди можна човнами, куковицьким та макошинським поромами або максаківським понтонним мостом. Взимку – по кризі. А от у період становлення та танення льоду дорога зі сторони райцентру туди закрита. «Менщина» навідалася до задесенців, серед яких, до речі, також є читачі нашої газети, і поцікавилася їх життям-буттям.
Село Остапівка
Остапівка підпорядковується Макошинській сільській раді. Тут декілька десятків дворів і близько сотні чоловік. Половина жителів пенсійного віку. Хоча проживає 9 школярів, є ще й дошкільнята.
У цьому році когорта Остапівських школярів поповнилася на двох прийомних дітей із сім’ї Світлани та Юрія Шепіних. Зараз вони мають двох прекрасних прийомних доньок – Таню та Дашу. Даша – школярка, Таня ще в дитсадку.
Усіх дітей шкільним автобусом підвозять до школи та дитячого садочка в найближче велике село – Ядути, яке належить Борзнянському району.
На наше запитання про дозвілля сім’ї, Шепіни сказали, що їм сумувати ніколи. З того часу, як у них з’явились дві прийомні доньки, їх життя змінилося, на їх погляд, на краще. Важкої селянської роботи не поменшало, турбот побільшало, але будні і свята родини стали значно змістовнішими.
– Кому тут сумно, то нехай також візьмуть у свої сім’ї дітей. Діти їх розважать, – жартують вони.
Усміхнені батьки з любов’ю дивляться на дівчаток. Малі також туляться до нових мами і тата. Щаслива родина.
Хутір Котичка
Котичка підпорядковується Макошинській сільській раді. Зараз там живе близько 10 жителів. Місцева жителька Галина Чернікова розповіла, що двоє її односельців цьогоріч купили будинок в Макошине і до зими планують перебратися туди.
Життя на Котичці просте і розмірене, в унісон із природою. Зі слів жінки тут водяться лисиці, зайці, косулі, а років п’ять тому забігали і вовки – вони тоді подавили овець у сусідів.
Якщо хтось із жителів хутора захворіє, то односельці або викликають фельдшера із сусідньої Остапівки, або доправляють хворого до Десни, а тоді човном на інший берег, де вже чекає «Швидка». Намагалися викликати лікарів із Борзни та дарма – ті постійно відмовляються їхати в сусідній район.
Єдиною розвагою хуторян, за словами жінки, є телевізор, газети та ще спілкування один з одним.
Село Червоний маяк
Червоний Маяк в народі досі називають Овчарівкою. За офіційною інформацією складається воно з 20 дворів, у яких проживає близько 30 чоловік, більшість із них – пенсіонери. Дітей шкільного віку немає, зате є одне дошкільня.
У селі багато покинутих осель. Місця, де колись стояли людські хати, позаростали бур’яном, вулиці, по яким колись бігали діти, майже безлюдні.
У день, коли туди приїхала «Менщина», люди дороблювали свої справи на городах. Там немає ні школи, ні лікарні, ні інших бюджетних установ. Основне робоче місце – домашнє господарство, з нього і живуть. Дехто ще рибалкою промишляє.
Місцеві жителі розповіли, що магазину в їх селі немає. Хліб привозять із Кукович два рази на тиждень, коштує буханець три гривні. Також куковицька листоноша приносить газети, пенсії.
Анатолій Іванович – корінний овчарівець, повернувся з ув’язнення, знайшов собі співмешканку Тетяну з Макошине. Ведуть домашнє господарство, тримають коня. Дітей не мають.
У ході розмови з’ясувалося, що у них є сучасний телевізор, який «ловить» 5 каналів. Одним із варіантів дозвілля є застілля «по празниках».