Вчителів Менщини, які стають кандидатами педагогічних наук, у районі не так вже й багато. Нещодавно педагог з районної гімназії Наталія Жидкова отримала такий диплом і ми вирішили більше про неї дізнатися.
Мама Наталії працювала в лікарні, батько у свій час очолював товариство “Знання” в Мені, яке пропагувало наукові ідеї, проводило різні лекції. Вдома завжди було багато різних енциклопедій, які Наталія змалечку залюбки читала. Так вона зацікавилася наукою, яка згодом її захопила і стала справою всього життя.
В’яжу перед телевізором, дивлюся “Величне століття”
– Я від природи така – люблю щось цікаве, люблю досліджувати щось нове. Все, що поглиблює пізнання, розширює світогляд – моє. Намагаюся бодай раз на півроку з’їздити на якусь педагогічну, правову або історичну конференцію, щоб бути у курсі сучасних тенденцій. На цих вихідних, наприклад, була у Києві на міжнародній конференції – обговорювали політико-правові реформи в Україні.
Разом з наукою маю і хобі – у шкільні та інститутські роки активно займалася аеробікою, зараз люблю подорожувати, відвідувати театр. Вдома, коли є вільний час, в’яжу перед телевізором, дивлюся “Величне століття”. Я у інституті на п’ятому курсі по Роксолані дипломну роботу готувала.
“Ти будеш гарним вчителем”
– Ще в школі мені історія дуже подобалася, – розповідає Наталія, – тому, після закінчення її з срібною медаллю, я вступила у Чернігівський педагогічний інститут на історичний факультет. Після інституту повернулася в Мену і почала працювати в районній гімназії, викладати історію та правознавство. Саме в школі я побачила, що у дітей є потенціал набагато більший, ніж ті знання, які вони демонструють на уроках. Так виникла ідея дослідницької роботи при МАНі (Малій академії наук – авт.). На все життя запам’ятала випадок, коли після відвідин мого уроку, Віра Кармазіна, тогочасний завуч, сказала: “Ти будеш гарним вчителем”. Ці прості слова глибоко врізалися мені в пам’ять і я кожного дня намагаюся їх виправдати.
Діти – дослідники
– Першою роботою, яку ми підготували з дітьми, було дослідження “Остарбайтери Менського району”. Коли діти назбирали достатню кількість свідчень, а це близько 15-ти життєвих історій, учениця Інна Савенок з наукової точки зору обґрунтувала умови перебування остарбайтерів у Німечині та Австрії, кількість вивезених і зробила відповідні висновки щодо їх подальшої долі.
Також мені запам’ятався Денис Шестаков, який зараз навчається у Петербурзькому державному університеті в Росії на факультеті міжнародних відносин. У МАНі він писав роботу про партизанський рух на Менщині та досліджував основи демократії в роботі “Менська сотня”, за що отримував дипломи обласного етапу.
Зараз проявляє особливу старанність та ініціативність у роботі МАНу Вікторія Ярошок, учениця 11 класу – з 9 класу вона займає перші місця на районних етапах правознавчих олімпіад.
Діти, які займаються у МАНі, як правило, перспективні
– Головна мета МАНу – соціалізація дитини, допомогти їй стати корисною не лише для себе, але й для суспільства. Також Академія надає можливість дитині виразити себе через розвиток своїх здібностей та збагачення свого внутрішнього світу. Діти, які займаються у МАНі, як правило, перспективні, тому що мають гарний стартовий майданчик для подальшої самореалізації у науковому просторі.
Батьки – діти – вчителі
– Є трикутна модель успішного розвитку людини, яка полягає у плідній взаємодії учня, батьків та вчителів. Батькам важливо побачити здібності дитини, її інтереси. Якщо виявили, то у ненав’язливій формі допомогти їй розширити свої інтереси та підсилити їх за рахунок цікавих екскурсій, корисної літератури, зустрічей з видатними людьми. Основною цеглиною, з якої починає будуватися МАН, є взаємодія учень-вчитель. Якщо учень цікавиться чимось більшим, ніж того вимагає шкільна програма, це є яскравим сигналом того, що дитина може розширювати свої знання, здібності і стати справжнім дослідником. Також важливою є підтримка адміністрації школи, надання нею організаційної та інформаційної допомоги.
Беру щоденник і пишу подяку батькам
– Сьогодні я працюю не лише з яскраво обдарованими, а й з тими, яких можна “запалити”. Люблю спостерігати процес розвитку їхніх талантів, бачити, як змінюються очі дітей після того, як вони бачать результат своєї праці . Після особливих досягнень я беру щоденник і пишу подяку батькам за те, що виховали таку дитину. У цей момент дитину переповняє радість, змінюється вираз обличчя, дитина просто сяє.
За натурою я і сувора і лагідна одночасно. Сувора до здобуття знань і лагідна до ніжної дитячої душі. Вимагаю досягнення поставленої мети і підтримую на шляху її реалізації. Наука наукою, але важливішими вважаю моральні цінності, які допомагають нам залишатися людьми.
