Мікрофермерство – вихід для громади?
Михайло Ілляшик, уродженець Кукович, ділиться власними думками про те чи може бути формат мікрофермерства порятунком для громади та стимулом – як для місцевих жителів так і до мігрантів.
У нашій громаді зараз йде розробка стратегії розвитку на кілька наступних років. Мені хочеться поділитися деякими своїми міркуваннями з цього приводу.
Ці міркування можуть здатися дивними, і це частина задуму. Я думаю, що зараз у виграші може опинитися той, хто знайде нестандартні ідеї і зможе їх успішно реалізувати.
Одна з найбільших проблем громади, на мою думку, — зменшення кількості жителів. Варто зазначити, що ця проблема характерна не тільки для нашої громади, області чи країни. Майже весь розвинений світ зараз зіткнувся з такою ж самою ситуацією.
На мою думку, нам треба змінити ставлення до цієї ситуації. Зменшення населення за рахунок зменшення народжуваності та виїзду людей у великі міста та за кордон — це не лише проблема, але й даність, яку неможливо змінити. Вчені, які займаються демографією, всі як один кажуть, що неможливо стимулювати жителів розвинених країн народжувати більше. Потрібно це сприймати як нову реальність і жити з цим.
Треба створити умови для того, щоб у громаду приїздили і залишалися жити нові люди. Це мають бути дорослі люди, для яких життя у невеликому містечку або селі — це не рішення під тиском обставин, а свідомий вибір. Це мають бути люди, які сюди їдуть для реалізації своїх планів, а не тому, що їм більше нема куди себе подіти.
Якщо знайдуться люди, охочі до такої ідеї, то перед ними стануть два питання — де жити і чим себе зайняти.
Громада має завести сучасне житло, яке може бути здано в оренду тим, хто заявив про намір оселитися тут. Знімаючи таке житло, людина чи сім’я може без поспіху вирішити, чи подобається їй жити тут, і в разі схвального рішення шукати нерухомість для постійного проживання.
Щодо зайнятості. Як я розумію, головним природним ресурсом громади є землі. Цей ресурс цілком ефективно використовують агрокорпорації та великі фермерські господарства. Але можливі і інші способи його використання. Наприклад, мікрофермерство, тобто вирощування і (можливо) переробка та продаж сільгосппродукції, вирощеної на невеликій площі, силами однієї чи кількох сімей або з залученням невеликої кількості найманих працівників та без використання дорогої техніки.
До речі, в категорію “мікрофермер” певною мірою потрапляють бабусі, які у містах сидять на базарах та вокзалах з головками часнику, городиною та домашньою консервацією — бо вони це виростили, підготували до продажу і реалізували.
Така діяльність зараз не набула поширення серед жителів громади. Причини, на мій погляд:
- пасивність жителів громади;
-
нерозуміння сучасних реалій;
-
брак знань про те, що і як можна вирощувати, як переробляти та зберігати, як продавати;
-
консервативність і бажання вирощувати культури, історично звичні для цієї місцевості.
Змінювати це буде логічно почати з аналізу всіх обставин, які мають значення для такої діяльності, з висновками та рекомендаціями — які культури підходять для такого вирощування, як організувати їх переробку, зберігання, логістику та продажі.
Всі, хто виявить цікавість до такої діяльності, мають пройти навчання, щоб отримати корисні знання і практичні навички, які допоможуть створити ефективне господарство. Можливо, є сенс у створенні структури, яка б підтримувала таких мікрофермерів — координувала їхню діяльність, консультувала, забезпечувала грантову підтримку.
Метою є створення системи, здатної дати мотивованій людині досить знань і навичок для успішного заняття фермерством. Така система може стати не лише можливістю для отримання прибутку членами громади, а й способом залучення до проживання на території громади людей з інших регіонів, про що йшлося на початку тексту.
Що може бути першим кроком? Принаймні, початок діалогу, до якого можуть залучитися жителі громади і, можливо, керівництво ОТГ. Я не знаю, чи буде ця ідея включена в стратегію розвитку громади. Проте впевнений, що все залежить насамперед від нас.
Давайте, для початку, поговоримо.