Роксолана Осєдач здобула вищу освіту в Україні за рівнем “бакалавр” і поїхала до Польщі здобувати “магістра”. Там вона вже другий рік навчається у варшавському виші. Інтерв’ю з нею читайте далі.
– Яка країна краща для життя, Україна чи Польща?
– Україна, звісно ж, найкраща, бо найрідніша. Але хотілося, щоб в Україні можна було жити так само комфортно як у Польщі.
Скажу, що поляки також дуже багато жаліються, кажуть що у них погана країна. Вони більше орієнтуються на Німеччину, так як ми орієнтуємося на Польщу. І коли вони дивляться на українців, які до них приїжджають, то дивуються, мовляв, що тут можна робити, звідси треба виїжджати в Америку чи ще кудись. Ну а для нас Польща – це вже ого, Євросоюз, вирвались…
А ще схід Польщі відрізняється від заходу. Вважається, що схід більш лінивий, люди більше п’ють, а решта Польщі годує той схід і тягне вперед. Напевно це пов’язано з тим, що схід межує з Україною і Білоруссю. Дійсно, коли в’їжджаєш в Польщу, то спочатку дорога більш схожа на нашу, багато латок, а чим далі на захід, тим вона краща. Те саме з будинками, чим далі на захід, тим вони красивіші.
– А ти ще українка чи вже полька?
– Я українка, і завжди нею залишусь. В Польщі я живу з “картою побиту”. Це така альтернатива візи, яка дає більше прав. Але щоб її отримати треба мати підстави для цього. Мені дали карту на період навчання. З нею можна бути в Польщі, можна їздити по Євросоюзу та в Україну.
– Чи плануєш їхати далі на Захід?
– На стале проживання поки що не збираюсь. Щоб освоїтися в чужій країні потрібно багато часу. Наприклад, Німеччина. Якщо ти туди приїдеш, спочатку будеш ніким. Ти не знаєш мову. Вивчити німецьку мову набагато важче ніж польську. Також там зовсім інший менталітет. Знаю українців, які прожили у Польщі років десять і не збираються нікуди їхати. Вони кажуть: “Боже, ні, я не поїду в Німеччину. Бо тут зараз я щось маю, маю роботу, я не хочу цього втрачати, якщо я туди поїду, то буду починати з нуля”.
Коли їдеш закордон, то життя ніби уповільнюється – те що ти вдома робив за п’ять років, там робиш за десять. Поки набереш коло своїх знайомих, поки зрозумієш, що хочеш робити, що можеш робити…
– Як тобі польська столиця?
– Загалом Варшава дуже подобається мені як місто для проживання, воно дуже комфортне, я звикла до нього. Але я тут лише гостя. За майже два роки тут, жодного разу не виникло бажання повністю асимілюватися, так би мовити, стати полькою. Хоча деякі мої знайомі намагаються у всьому наслідувати поляків, весь час розмовляють польською. Для мене це трохи смішно, і водночас, сумно.
– Варшава більш комфортна ніж Київ?
– Хоча я і люблю Україну, але Київ мені не подобається. От наприклад, у Варшаві одна лінія метро (друга лише будується). Це дуже зручно. На автобусних і трамвайних зупинках усе розписано: коли транспорт відправляється, коли приїжджає, через які зупинки проїжджає… Є спеціальний сайт, де можна подивитися схему руху. Якщо потрібно, можна взяти в оренду велосипед. Тут майже скрізь є велодоріжки. Я чотири роки жила у Сумах, коли там навчалася, але, напевно, Суми знаю гірше ніж Варшаву. Тут дуже круто в цьому плані, я б хотіла щоб і в Україні було так.
– З комунікаціями зрозуміло, а які там люди?
– Люди різні. Багато привітних, багато непривітних. Але в магазині, наприклад, тобі завжди посміхнуться, побажають милого дня. А ти в свою чергу побажаєш їм милої роботи.
– Як ставляться поляки до українців?
– Добре. Хвиля студентів з України пішла сюди десь 4-5 років тому. Перед цим їх було тут дуже мало. У Польщі приїжджали переважно заробітчани з заходу України. Зараз тут багато українців з усіх куточків країни, з Донбасу, з Криму, з півночі, з центру… Українцям вже ніхто не дивується. А от до росіян поляки ставляться менш приязно.
– Ти працюєш в Польщі чи лише навчаєшся?
– Роботу знайти досить складно, тому що тут також безробіття велике, навіть для поляків. Спочатку я доглядала за дітьми – як няня сиділа з ними вдома, поки не було батьків. Потім працювала в готелі на рецепції.
Зараз у мене стаж, так звана практика, яка теж оплачується. Я пишу статті для польсько-іспанської фірми, яка спеціалізується на джерелах відновлювальної енергії. Також пишу диплом, бо закінчую останній рік магістратури.
До речі, магістратура у поляків не дуже модна, тому що вони закінчують школу в 18-19 років, потім ідуть на бакалаврат, де навчаються ще три роки. Більше часу на навчання вони, зазвичай, витрачати не хочуть. Ідуть працювати і заробляти гроші.
– А на кого ти вчишся?
– На соціолога. В Україні вчилась на журналіста.
– Займатися журналістикою в Польщі не плануєш?
– Я співпрацювала з одним місцевим інформаційним сайтом. Це був сайт про українську культуру, його заснувала полька, яка навчалася на факультеті “україністики”. Писала польською та українською мовами.
Особливо активно ми працювали на хвилі “Євромайдану”. У Польщі, мабуть, “євромайданили” ще більше ніж в Україні. Тут був свій оргомітет. Щодня під посольством проходили мітинги. Я брала інтерв’ю у громадських активістів.
Висвітлювала події, які організовують українці у Польща, а їх, до речі, дуже багато: різні концерти, зустрічі…
У Варшаві є велика українська “тусовка”. Нещодавно навіть відкрився “Український Дім” на одній з найкрасивіших вулиць Варшави. Там кожен українець може отримати консультацію як знайти роботу, як легалізувати своє проживання. Також там будуть проходити всілякі культурні події.
– Чи дороге навчання в Польщі?
– Ціни на навчання навіть нижчі ніж у нас, якщо брати по столиці. Де в Києві можна навчатися дешевше 12 тисяч гривень на рік?! Заочне навчання коштує трохи менше, ніж стаціонарне.
– А що з цінами на житло?
– Ціни на житло високі, особливо зараз, коли долар підскочив. В середньому люди платять 160-230 доларів на місяць. Це якщо орендують квартиру на кількох осіб.
Ціни на продукти схожі на українські. А ще в жовтні (до падіння гривні) були навіть нижчі. Побутова техніка там дешева, особливо якщо купувати через Інтернет. Також там в магазинах багато акцій зі знижками.
– Чи відрізняються польські навчальні заклади від українських?
– Не хочу ображати свій колишній сумський університет чи інші, але в Україні є проблеми з професурою, яка інколи є такою у лапках. Вона не завжди і не зовсім на своєму місці. Викладачі в українських вишах не завжди компетентні, не завжди мали достатньо практики, щоб навчати студентів.
У Польщі викладач обов’язково доктор чи кандидат, має безліч публікацій, парку книжок, практичний досвід. Це викликає довіру. Ти слухаєш людину і віриш, що вона дійсно може тебе чогось навчити, тому що вона “як риба у воді”. А в Україні буває таке, що приходить викладач, читає з листочка, взагалі нічого не шарить. І ще й вимагає від студентів, щоб вони серйозно ставилися до нього.
А ще на лекціях польські студенті вважають нормальним пити чай або суп чи щось їсти. Мене спочатку трохи шокувало, коли студент перед викладачем хрумтить чимось і запиває чаєм. Це не дуже приємно. Я й досі можу собі дозволити хіба що пару ковтків кави, коли викладач відвернеться :)
– Важко чи легко навчатися?
– Важко, бо півтора роки ще не достатньо, щоб польська стала тобі як рідна. Складнощів з мовою я не маю, але досконало висловлювати свою думку іноді буває складно. Проте, не зважаючи на мову, з деяких предметах маю кращі результати ніж поляки.
До речі, тут наукові праці, які пишуть студенти, перевіряються через систему “антиплагіат”. Думаю, якщо б у наших вишах таке ввели, то відразу усіх би повиганяли.
– Чи дасть польський диплом гарантію працевлаштування?
– Так само як в Україні диплом – це ще не гарантія того, що ти точно працевлаштуєшся. Мої знайомі, які влаштувалися на роботу, розповідали, що на їх дипломи особливо не дивилися. Головне – це стаж, практика, те що ти вмієш. Навіть диплом з відзнакою не обіцяє тобі найкращу кар’єру.
– Як ти вступила до польського вишу, просто поїхала і подала документи?
– Вступала через агенцію. Їх зараз дуже багато існує. Але у них різний рівень порядності й різний рівень допомоги. Наприклад мені пощастило. Мене зустріли в Польщі, поселили з українками, які також нещодавно приїхали у Варшаву. Ми здружилися.
Мову вивчала сама, по самовчителю, по підручниках. Коли приїхала, то процес пішов краще. Десь півроку було достатньо для того щоб вивчити мову на розмовному рівні.
– Не жалкуєш, що поїхала з України? Що порадиш людям, які розмірковують – їхати чи не їхати закордон?
– Не жалкую. Вважаю, що їхати варто, життя в іншій країні – це безцінний досвід. Коли їдеш за кордон, то все відкривається з нової сторони, ти вчишся краще розуміти людей, розбиратися в них. Особливо з нової сторони мені відкрилися українці.