Світлана Бабич
Шоста… В метро люди тихі…
З роботи…
В кожного мрії, думки, турботи.
Хто – в ноутбук, хто книгу читає.
Он молоді. Коханням – до краю.
Дивишся: старість – і до вагону.
Чавить, розчавлює, посмішки гонить.
Плакати хочеш – метро утопити,
Слізьми підземну безвихідь залити
Всі позіхають: ввечері, вранці,
В кожного сумки, пакети та ранці.
Кожного дня одне і все те ж –
Кожного дня – позіхання без меж.
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/
Поділитися у соцмережах
Завантажити ще...