Ната Гончаренко
Моя земля це не шматочок,
Не ласий кусень пирога.
Вітрило в кожному листочку,
Лілей пелюстка дорога.
Повітря чисте і прозоре,
Дзвінкі пісні пташок в гаю,
І поле вільне неозоре.
Здається, ми живем в раю.
Та лізуть упирі погані
Покуштувати смакоти.
Принаді ці такі жадані.
Хто захистить їх, як не ми.
Громада – сила незбагнена
Від мами-нені, від землі,
Що кров’ю й потом окроплена.
Несуть нам правду журавлі.
Не погинає наш лелека,
Не в’яне квітка щовесни
Летять нам спогади далекі,
Мов повертають з чужини.
Збираєм по краплинах правду
До колосочка колосок.
Бо пронеслись по житу банди,
Снопа розпався поясок.
Тепер потрібно нам зв’язати,
Знести до купи, заплести
Все, що давали батько й мати
І дітям нашим донести,
Що Україна неповторна,
Яскрава, чиста і нова,
Весела, мудра, срібномовна,
Красива, горда і жива.
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/