Дмитро Казіміров
Відповідний рапорт, поданий сосницьким повітовим справником Миклашевським від 15 квітня 1903 р., вмістив досить цікаву інформацію про Мену на самому початку ХХ ст. Насамперед зазначалося, що не маючи спрощеного управління вона знаходилася на сільському становищі, але з давніх давен називалася містечком.
️Мена була розкинута на значній площі та мала біля 10 тис. чоловік населення. З них близько 3 тис. становили євреї, які мали право на придбання нерухомого майна. Містечко, поряд з яким проходила Лібаво-Роменська залізниця, було водночас пунктом торгівлі сільськогосподарською продукцією, зокрема тютюном-«бакуном», який вирощувався по всьому Сосницькому повіту. У Мені знаходилися склади з гасом, рибою, борошном («мука-крупчатка») та ін. Також тут розташовувалися 100 приватних садиб, «камеры» земського начальника та судового слідчого, поштово-телеграфна, нотаріальна, приватна банкірська та станові контори, приймальний покій з лікарнею. У містечку діяли міністерське, земське, три церковно-приходських училища, реміснича навчальна майстерня, спиртоочисний винний склад та близько 60 торгово-промислових закладів.
У зв’язку зі значною територією, населенням містечка, а також тим, що більшість будинків були криті соломою, виникла необхідність у створенні добровільної пожежної дружини. На момент подачі рапорту вона налічувала 138 молодих людей. Вони ревно відносилися до своїх обов’язків, на відміну від інших мешканців, які здебільшого недооцінювали важливість протипожежної безпеки. Тому Минкевич подав прохання про надання коштів на облаштування спеціального приміщення для зберігання пожежного інвентарю, музичних інструментів, проведення репетицій та навчань дружинників. Окрім цього, його можна б було здавати за плату театральним трупам, які щорічно з виставами відвідували Мену, отримуючи від того додаткові прибутки. Також пропонувалося влаштувати більш зручне приміщення для найманих городових, які тулилися в одній кімнаті.
️Далі, після чергового етапу узгоджень та листувань між земським начальником, губернськими установами та МВС впродовж травня 1903 – липня 1904 р., з Головного управління у справах місцевого господарства МВС до чернігівського губернатора був надісланий лист від 24 серпня 1904 р. Менській пожежній дружині дозволялося отримати допомогу до 4 тис. руб. Але гроші мали піти виключно на облаштування пожежного депо. Організація бібліотеки, театру, гуртків та інших товариств, на думку МВС, не мала відношення до пожежної справи та вважалася недоцільною. Наостанок, після завершення будівництва, приміщення пожежного товариства має перейти у громадську власність Менської волості.
️Загалом цей сюжет – лише частина більш детальної розвідки, яка згодом вийде у місцевій періодиці. Як свідчать клопотання засновника та очільника менської пожежної команди, служба в ній носила добровільний та почесний характер і була спрямована на благо громади містечка. Так само облаштування будівлі пожежного депо з її багатопрофільним призначенням відкрило б широкі можливості для культурного дозвілля жителів Мени та залучення додаткових ресурсів на підтримку пожежної справи. Однак в умовах тодішньої забюрократизованої системи здійснити такий задум було надзвичайно складно.
Джерело: https://bit.ly/35rVTEx
Початок https://bit.ly/34Gzog9
На фото: пожежна станція у Мені. 60-ті – 70-ті роки. Фото Володимира Полторака, “Менщина туристична” https://bit.ly/3oHOJor