У статистичному огляді Чернігівської губернії 1847 р. зазначалося, що містечко Мена Сосницького повіту вважається центром тютюнової промисловості, дуже важливою для краю.
Так, О. Русов вважав Сосницький повіт за батьківщину тютюнництва на Чернігівщині. З Сосницького повіту тютюнництво поширилось на Ніжинський, Конотопський, Борзнянський та Остерський та Козелецький повіти.
Серед населених пунктів, де садять тютюн на продаж, значаться перед усім Мена й Синявка, села, де тютюнництво було й тоді значно розвинене: Феськівка й Баба. Також згадуються села, де тютюнництво не так поширене: Величківка, Волосківці, Макошине, Слобідка, Дягова, Олександрівка, Верхолісся. А ось про тютюнництво в Киселівці відзначається, що табак продавали купцям з Могильова та Гомеля.
На початку ХІХ століття Мена була типовим містечком міщансько-купецького спрямування. Відбувається подальший розвиток промислів. Особливо великого поширення набрало тютюнництво, у виробництві якого Мена зайняла перше місце на Чернігівщині. З 400 тис. пудів тютюну, що його збирали протягом 1853 – 1860 років у губернії, на Мену припадало близько 100 тис. пудів.
Частину тютюну продавали на ярмарках та базарах Мени, але найбільше його йшло на Дон, у Білорусію, до Москви, Петербурга, Риги та ін. Мена вважалася першим пунктом, де розвинулося і звідки поширилося тютюнництво.
На землях Менщини вирощували тютюн типу «буркун». Працівників, які вирощували тютюн, називали «бакутниками».
Важливу роль у житті Мени відіграла відкрита в 1873 році Лібаво – Роменська залізниця. Містечко активніше стало втягуватись у сферу товарообороту. Для покращення якості тютюну, збільшення його виробництва, у Мені було побудовано тютюново-ферментаційний завод поблизу залізниці. У 70 – 90-х роках ХІХ ст. із станції Мена щорічно відвантажували десятки тисяч пудів тютюну. Відправляли його до Варшави, а також до Риги та інших міст Прибалтики.
Перед Першою світовою війною 1914 – 1918 рр. Мена лишалася невеликим провінційним містечком. Населення її становило близько 5, 5 тис. чоловік. Найбільшими підприємствами були олійниця, цегельня, тютюносушарні й підприємство первинної обробки тютюну. Умови праці були дуже тяжкими. Робочий день тривав 12 – 14 годин, а заробітна плата була такою низькою, що люди ледве животіли.
У 30-х роках ХХ ст. на тютюново-ферментаційному заводі налічувалось 90 робітників. А вже після закінчення Другої світової війни у 1947 році завод виконував річний план більше ніж на 100 відсотків.
З другої половини ХХ ст. тютюново-ферментаційний завод в м. Мена досягає свого найбільшого розквіту завдяки осучасненню новітнім обладнанням.
Джерело: Менський краєзнавчий музей імені Покотила http://tinyurl.com/3kvea6ct