МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Менщина була не ідеальним місцем для партизанських дій, але загін Петренка це не спиняло

Отаман Петренко зі своїм загоном діяли на Менщині за дорученням Симона Петлюри. Окрім збройної боротьби, повстанці вели агітаційну роботу. Про масштаби його діяльності можна дізнатися в одному зі зведень Центрального штабу ЧК України від 19 липня 1920 року.

Історик Олександр Ясенчук написав про діяльність отамана так:

“Перебираючи архіви, знайшов замітку з більшовицької газети “Знамя советов” від 29.07.1920 року, віднайдену Віктором Моренцем, про останній бій і загибель хороброго отамана УНР Петренка, що діяв за дорученням Симона Петлюри на територіях, за новим поділом, Менської, Сосницької, Борзнянської та Коропської громад.

Географічно район, де діяв загін Петренка, не ідеальний для партизанських дій, Менщина та Борзнящина – це переважно лісостеп, ліси наявні тільки на сході Сосниччини та на Коропщині, до того ж Сосницький район Десна ділить на дві частини, що також значно ускладнює мобільність загону.

Щоправда, населення цих районів здебільшого було українським. Стійкі комуністичні традиції існували тільки у містечках, переважно пов’язаних із залізницею, таких як Мена, Макошине, Сосниця, Доч. Саме в них проживала й переважна більшість представників національних меншин – євреїв і росіян.

На жаль, ми мало що знаємо про хороброго отамана. Відомо, що він діяв від імені і за дорученням Симона Петлюри.

Про масштаби його діяльності говорить одне із зведень Центрального штабу ЧК України від 19 липня 1920 року:

“В Сосницькому районі, поблизу сіл Нові Млини та Велике Устя, орудує банда під керівництвом отаман Петренка, мешканця Борзенського повіту, села Шаповалівка. У банді нараховується 100 чоловік, озброєних гвинтівками, гранатами, мають кулемети та дві гармати”.

Повстанці, окрім збройної боротьби, проводили також і агітаційну роботу.

Перериваючи стоси архівних документів, чернігівським дослідникам вдалося відкопати відозву отамана Петренка до червоноармійців Сосницького карального загону:

“…Товариші червоноармійці! Сьогодні ваша доля в мене в руках: захочу – виріжу вас як собак, захочу – помилую. Не винні мобілізовані, так треба різати комісарів! Я торік багато в Борзенському повіті порізав надзвичайок, каральних реквізиційних загонів, але потім дізнався, що дуже багато зайвих жертв. То ж наказую вам, гидота, сьогоднішнього дня біжіть по домівках, бо наступного дня не пожалію не тільки вас, але і ваших дітей, тому покайтесь, щоб не було пізно. Годі переховуватись за чужими спинами!..”

Ця відозва була датована 29 травня 1920 року.

Тривалий час загони отамана Петренка здійснювали партизанські рейди селами та містечками, що окуповані більшовиками. Знищували продзагони та органи більшовицької влади.

19 липня попихачі московських більшовиків після вдалої зухвалої операції отамана — нападу на потяг, вирішили знищити українців. Значний загін, що складався на чолі з Лезним командиром Борзняської особливої роти, комбатом Медведєвим та комроти Петром Дзибалом — нащадком старовинного козацького роду, уповноважені від Унаркому, Уревкому та інші почали прочісувати територію біля села Галайбине на Борзенщині, де на північ від села й зараз є великі болота та ліси. Під час пошуку було захоплено червоноармійця, якого петренківці взяли в полон під час нападу на потяг, і відпустили — він і вказав негідникам, де знаходиться табір повстанців.

Розсипавшись ланцюгом, червоні оточили табір, у свою чергу месники, розсередившись, вбили та поранили шістьох червоних, зокрема, начальника Борзенського Уземотдела комуніста Горбащенка. Вночі більшовики відійшли до села Високе, де до них приєдналося підкріплення — загін із Ромен.

Зранку, скориставшись чисельною перевагою, червоні оточили українців і після тривалого бою розбили загін.

Загін Петренка складався із 16 осіб, з них 5 офіцерів. Внаслідок бою загинув отаман, його молодший брат, а ще було захоплено четверо бійців, частину коней, майна та зброї — решта хлопців вирвалася.

Через декілька років Петро Дзибало буде вбитий повстанцями, а його рідне село Махнівка буде перейменоване на його честь: Петрівка. На жаль точної фотографії отамана не збереглося”.

Джерело: https://bit.ly/3QWiYIO