МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Хава Волович – підозрювана у заснуванні підпільної антирадянської організації, керівниця лялькового театру у Мені

Олег Вишняков

Хава Волович народилася в містечку Мена Чернігівської області. Сім’я була дуже бідною. Батько дівчинки був військовослужбовцем, а мати — зв’язківцем більшовицької підпільної групи: вона поширювала антивоєнні листівки.

Закінчивши школу, Хава влаштувалася комірницею в міську друкарню. Спокійне життя тривало недовго: в країні почалися репресії, і 1937 року 20-річна Хава потрапила на допит до НКВС. Від неї вимагали зізнатися в заснуванні підпільної антирадянської організації в друкарні.

Тиждень Хаву катували… Коли зрозуміли, що зізнаватися вона не збирається — відправили у карцер. Волович оголосила голодування, але на 10-й день вона здалася…
Попросивши папір і ручку, дівчина написала багатосторінковий опус, в якому «зізналася» в існуванні при друкарні таємної організації, у якій була секретарем.

Хава схитрувала, сказавши, що значна сума валюти, отримана з-за кордону та список членів організації заховані у вигрібній ямі громадської вбиральні, поруч зі старою синагогою. Близь цього місця стояв будинок самої Волович, на слідчому експерименті вона сподівалася побачити своїх батьків. Однак, план не спрацював — розкопки були проведені без неї.

Їй залишалося тихо бунтувати… На стінах тюремної вбиральні вона дряпала заклики до протесту, підписуючись власним ім’ям. Після 4 місяців ув’язнення її справу відправили на розгляд трибуналу. Поставши перед суддями, Хава, єхидствувала, за що отримала від «ображених суддів» 15 років таборів.

Лише в 1953 році Хаву звільнили. За цей час вона мало не померла від хвороби, народила і поховала доньку, на собі випробувала знущання “тюряжників”.

Вийшовши на свободу, Хава повернулася в рідну для себе Мену, стала керувати місцевим ляльковим театром. Паралельно писала книги про життя у таборі. Її записки порівнюють з розповідями Анни Франк:

— Кожна година тягнулася як рік. А захід сонця, замість відпочинку, вселяв у душу тривогу і страх перед завтрашнім днем. Страх перед ще якимось «нововведенням», винайденим, аби остаточно придушити в людях залишки самосвідомості, залишивши їм тільки одне найстрашніше відчуття — відчуття болю…

Джерело: http://bit.ly/31WuNTn