Матеріал Менського районного краєзнавчого музею імені Покотила
У 1941 році під час відступу частин Червоної Армії у кінці села були вбиті два бійці у формі червоноармійців. Розстріляла їх жінка-офіцер, звинувативши бійців у дезертирстві. Зараз ця могила знаходиться на полі фермерського господарства і доглядається жителями села. Прізвища розстріляних невідомі.
Згодом у Дягову 6 вересня увійшла одна з наступаючих військових частин загарбників. Вони розмістили свій штаб у кінці села на подвір’ї Якова Конька. На території нинішнього ж подвір’я М. П Вонарха знаходилась гітлерівська артилерійська батарея.
Незабаром у Дягові приступила до виконання своїх обов’язків окупаційна влада. Її представляв комендант, німецький вояка-інвалід Ортман. Замість сільради стала діяти Дягівська управа, яку очолив староста Григорій Карпович Кисіль.
З якоїсь причини у селі проведено ретельний облік усіх садових насаджень, навіть кущів смородини. У райуправу надійшло повідомленння про загальну кількість мешканців Дягови (29 червня 1942 р.1836 осіб – 749 чоловік та 1087 жінок), кількість червоноармійців-війсьвополонених, що повернулися додому (100 душ), список евакуйованих, тих, що виїхали за межі села тощо.
Районна управа щотижня надсилала у Дягову старості накази. Так, заступник голови райуправи у травні 1942 р. наказував старості «на завтра 30 травня ц.р. рівно на 7 годин ранку прислати на перевалку «Плодоовощ» робочих – чоловіків 20, жінок 30 для погрузки картоплі у вагон». Він попереджав: «За несвоєчасне виконання цього ви особисто відповідатимете перед с/г комендантом».
Дягівчан також посилали дуже часто у Мену, Макошине на завантаження вагонів (сіно, продовольство, ліс). Крім цього, село мало виконувати плани по заготівлі молока, м’яса, картоплі, капусти, часнику, цибулі. З наказу менського керівництва від 18 червня 1942 р. довідуємося, що общини «1 Травня» та «Поляна» повинні були завезти по 30 тонн картоплі у Мену. «Вам сьогодні уже надіслано попереднє розпорядження про висилку підвід 24/ІV на 7 годин ранку терміном на 3 дні”, – писав голова райуправи Антон Агієнко старості Григорію Киселю 3 квітня 1942 р. “Пропоную особисто Вам прослідкувати та в супроводі поліцейського рівно на 7 годин прислати до райуправи. Застерігаю Вас, тому що мені ще раз в 4 години дня німецьке командування наголосило про виконання цього. В противному разі Ви будете відповідати особисто перед нім. комендантом». Зберіглися квитанції штрафів, сплачених старостою за невиконання тих чи інших завдань менського керівництва.
У тодійшній документації ще деякий час зберігається термін «колгосп». Тобто вони продовжували діяти, але вже працювали на німецьку владу.
Згодом колгоспи стали називатися общинами №11 та №12. У першій працювало 607 душ, у другій – 618. У травні в общинах налічувалося відповідно по 195 та 269 корів та телиць.
За найменшу провину райуправа, німецький комендент карали дягівчан тими чи іншими штрафами. Ще у перші дні окупації з Дягови були відправлені у Мену заручники.
Жертвами репресій окупаційної влади 1941 р. стали і активні учасники розкуркулення 1931-1932 рр. Саме їм помстилися за заподіяні кривди селяни, які вбачали у німецькій владі захисника інтересів приватника.
Відомо, що в роки окупації за розвідданими і поповненням припасів в село (особливо на куток Підлубка) неодноразово заходили партизани.
Під час відступу гітлерівських частин через Дягову проходила угорська (мад’ярська) обозна колона, яка в районі кутка Слобідка вимушена була перевернути декілька возів із зброєю у ставок. 19 вересня 1943 р. у село вступили червоноармійці.
Джерело: https://bit.ly/3eTxRWd