МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. 135 річниця від дня народження Олександра Корнієвського — майстра з виготовлення бандур

Мало кому доля дарує нагоду прожити майже сто років. Але такий життєвий шлях пройшов майстер по виготовленню музичних інструментів, кобзар та лірник – Олександр Самійлович Корнієвський.

Олександр народився 21 березня 1889 року в Данилівці. За родинними преказами, рід Корнієвських походив від запорізького козака. Проживали вони у Данилівці на кутку Гора. Батьки його були роботящі люди, які після революції вважалися кулаками, адже мали 15 десятин землі, будинок-клуню, 2 повітки, 3 коней, 4 корови та дрібну худобу.

У дитинстві Сашко не раз чув пісні та думи кобзарів про життя народу, боротьбу з ворогами та подвиги героїв. Тоді майбутній майстер зацікавився музичними інструментами. В одному з листів Олександр Корнівський писав: “Коли мені було чотири роки, то трапилось близенько побачити скрипку, на якій грав один дідусь і почути музику, і мені більш усього подобалась головка в скрипці, я і почав собі вирізуватиту головку то з картоплі, то з буряку ножиком, аж поки вийшла приблизно така. Далі я вже з дерева почав робити іграшкові скрипочки і чіплять кишкові струни, і таких скрипочок я зробив чимало і кожна була краща за попередню. Дідусь цей частенько заходив до батька і мені дещо показував грать. Добре пам’ятаю, коли пішов в школу на восьмому році, то я вже вмів сам настроювать скрипочку і дещо грав без упину. Влітку сховаюсь у кукрудзу, і все учусь”.

В шістнадцять років майбутній майстер пішов навчатися в Менське ремісниче училище. Хлопець зробив справжню скрипку, яку побачив Панас Карпович Саксаганський – відомий театральний діяч, що гастролював у Мені. Панас високо оцінив роботу юнака. В 1906 році до училища завітав Терентій Пархоменко, бандурист із Волосківців, та замовив у Олександра Корнієвського нову бандуру. Юнак виконав замовлення, зробивши бандуру за зразком старої, з якою виступав сліпий кобзар у Києві у 1908 році.

Зачарований співом та грою Терентія Пархоменка композитор Микола Лисенко вирішив відкрити у музичній школі клас бандури, а за порадою Терентія він замовив два музичні інструменти у Олександра Корнієвського. Молодий майстер творчо підійшов до виконання замовлення – видовжив корпус, дерев’яні кілки замінив на металеві, поліпшивши оздоблення музичних інструментів.

Навчаючись у ремісничому училищі, Олександр Корнієвський мав змогу відвідувати творчі вечори, що відбувалися в будинку поміщика Баранова. Саме тут Корнієвський зустрічався з Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким.

Олександр Корнієвський вдосконалював свої витвори. Робив їх не тільки з верби, а й з берези, горіха, клена, вільхи, явора. Розширив гриф, додав кількість басів на ньому з 6 – 8 до 12 – 14. Вже в 1910 році він почав хроматизувати звукоряд, довівши його діапазон до 5, 5 октав. Пізніше за зразками Корнієвського почався серійний випуск бандур на Київській та Чернігівській фабриках музичних інструментів.

Велика популярність справжніх музичних витворів мистецтва, зроблених майстром-самородком з Менщини, привернула увагу на початку 1930-х років відповідні “компетентні органи”, які занепокоїлися прискореними темпами українізації в Україні, пробудженням національної свідомості, зростанням кількості капел бандуристів.

У 1937 році репресували синів майстра, Леоніда та Олександра, а невдовзі і його самого. За доносом, 17 серпня 1937 році майстра, який проживав з родиною у Корюківці: “Запросили на хвилинку в міліцію, а я, як пішов, то повернувся аж через 25 років”. Два місяці арештанта тримали без допитів у Чернігівській в’язниці. Слідчі в цей час, очевидно, активно шукали компромат на в’язня. У справі невдовзі з’явилися записані антирадянські вислови Олександра Корієвського.

На першому допиті арештанту намагалися нав’язати участь в антирадянській організації. На всю цю слідчу маячню Олександр повторював, що вперше чує про згадане. Корнієвському пощастило, оскільки винним він себе не визнав, а якби визнав, то одразу потрапив би під розстрільну статтю. Чоловік став на 10 років в’язнем Байкало-Амурських таборів НКВС. Пізніше Олександр так пояснив свій злочин: “Думали, я великий злочинець, а не розуміли, що був засланий тільки за те, що робив бандури й, таким чином, підтримував українську культуру. В той час усі тюрми забивали такими людьми, які мріяли про Україну”.

Із заслання після війни він написав листа своєму сину: “Жити мені і не займатися своєю працею неможливо. Це моє життя, мій спокій і відпочинок, і розрада – у роботі. Було б це у вільній країні без тоталітаризму, ми б з тобою змогли створити своєю працею багато чого видатного та популярного під іменем Корнієвський та син, і зажили б на славу та заздрість ворогам”.

Майже 80 відсотків його знайомих, як згадував пізніше Олександр Корнієвський, померли від виснажливої роботи. Трагічна доля спіткала й інших членів його родини: донька Віра загинула в блокадному Ленінграді, а дружину в 1943 році фашисти спалили в Корюківці у власній хаті. Тоді згоріла й велика збірка українських народних музичних інструментів, що майстер виготовив за давніми зразками.

Тільки одну бандуру вдалося виготовити майстру у таборах, де вижив завдяки тому, що мав талант різьбяра і працював переважно у столярній майстерні бригадиром, виготовляючи на замовлення табірної обслуги меблі та гітари.

Після закінчення терміну заслання, на залізничній станції Олександр Корнієвський взяв бандуру і заспівав. Вражені почутою грою залізничники допомогли йому дістатися на дрезині до Барнаулу.

Оселився Корнієвський у далекому сибірському Бійську, де до 1959 року, до свого 70-річчя змайстрував 154 бандури.

У 1961 році майстер повернувся до рідної Корюківки. З Сибіру він перевіз деревину для своїх майбутніх корюківських бандур та інших музичних інструментів і продовжив майструвати свої вироби для відомих бандуристів, капел.

Олександр Корнієвський увійшов в історію як бандурний майстер, хоча за свій вік зробив незліченну кількість скрипок, лір, арф, віолончелей, гітар, цимбалів, мандолін, балалайок. Свою останню 180-ту двогрифну бандуру “Ювілейну” він зробив у 1980-му році у віці дев’яносто років.

Останні роки життя майстра були тяжкі: ревматизм скував пальці, не даючи змоги заграти на улюбленому інструменті. Олександр Корнієвський помер 31 січня 1988 році на 99 році життя. Поховали майстра у Корюківці.

Менський краєзнавчий музей імені В. Ф. Покотила зберігає серед безлічі цінних експонатів дві бандури, виготовленні Олександром Корнієвським та вирізьблений візерунок на бересті, корі берези, руками майстра.

Джерело: http://surl.li/ruxca

Опублікувала Ольга Довженко