Менянин Сергій Крицький: «Людина, яка може заробляти, розвиватися як особистість, зробити щось для себе і своєї сім’ї – не отримає в Мені таких можливостей»
Нещодавно Сергій, відомий у Мені як музикант, журналіст, громадський активіст, колишній очільник ГО «ГРОМ», яка свого часу була дотична до проведення таких фестивалів, як Barterwille та LuMena, повідомив про закриття організації. Про причини такого кроку, організацію музичних фестивалів, колишню роботу у Менській міськраді та інтернет-виданні «Менщина» журналістка «Місцевих медіа» спілкувалася із Сергієм Крицьким.
– Розкажіть трохи про вашу громадську організацію.
– Вона була створена у 2013-му мною і Євгеном Яуровим. Створення було спонтанним. Якраз у той період ми займалися музикою. От чернігівська ГО «Апельсин» і запропонувала нам створити громадську організацію в рамках проєкту. Вони пообіцяли допомогти з організацією концерту. З цією метою, власне ми і створили ГО.
– Ви вирішили створити громадську організацію для одного концерту?
– Я ж і кажу, що рішення було спонтанне (усміхається). І спочатку справді створили ГО для одного концерту. Але ми планували й надалі цим займатися. Тому…А потім відвідали тренінг і вирішили розвиватися у цьому напрямку, спробувати все ж рости як громадська організація.
– Не страшно було починати?
– ГО «Апельсин», наші чернігівські партнери, допомагали нам. Згодом і ми перебралися в Чернігів: жили, займалися, ходили в «Апельсин». Я тоді в Чернігові організовував концерти. А паралельно – тут, у Мені це робив.
– Ви назвалися ГО «ГРОМ». Чому саме так?
– Це була абревіатура, яка розшифровувалася: громадське регіональне об’єднання молоді.
– Чим ви ще тоді займалися?
– Наша громадська організація працювала у напрямку культури. Це була молодіжна організація, яка захищала культурні, освітні та інші інтереси молоді. Також популяризували культурне дозвілля.
– Ви продовжували й надалі працювати вдвох? Чи до вас ще хтось долучився?
– Ні, насправді нас було багато, коли працювали в центрі культури і дозвілля, у 2014-2015 роках. Тоді якраз почався Майдан і ми повернулися з Чернігова в Мену. Гайдукевич, пам’ятаю, нам навіть віддав комбопідсилювач на бас-гітару.
– Хто брав участь?
– Велика команда була. Максим Харета, Максим Худак, Арсен Булавка. Ще з нами була Ольга Болва, Толя Богданенко, який зараз воює. Я всіх зараз вже й не назву. Багато, одним словом.
– Що конкретно ви робили?
– Спочатку в ЦКДМ організовували концерти, дискотеки. При Олені Віталіївні Биковій. Тоді все було на високому рівні. А потім, після приходу Марії Готенко, теперішньої директорки ЦКДМ, ми майже одразу пішли звідти. Вони разом з Олександром Карпенком прийшли і він наказав нас вижити звідти. Навіть забрали той комбіпідсилювач, що нам подарував Гайдукевич.
– Чому? Яка була офіційна версія?
– Ми тоді спілкувалися з Примаковим. А всі новенькі, які прийшли, були проти нього. Почалися політичні розбірки і так далі. Це ще було, коли Мена райцентром називалася. Ми зробили велику помилку, зв’язавшись із владою.
– Вони до вас прийшли чи навпаки?
– Так, до нас прийшов Примаков зі словами: «Хлопці, я вам заплачу, а ви допоможіть мені зробити те і те».
– І чим ви йому допомагали?
– Він тоді просив про якісь дріб’язкові послуги. Волонтерили на його прохання. Пам’ятаю, як одній бабусі допомагали яму викопати. Він заплатив нам за це. І на концертах він допомагав, дрібницями. Обіцяв купити нову апаратуру і бла,бла,бла.
– Перед тим, як ви усвідомили, що то була помилка, ви ж все-таки співпрацювали і організовували спільні заходи? Що було найпершим, грандіозним, що ви організували?
– Тоді, коли Вадим Крук взявся за організацію фестивалю Barterwille, всі наші хлопці до його проведення доклали руку. Тоді я попросив Примакова, щоб нам дали художню майстерню. Нам її дали. Коли ми в неї прийшли, там нічого не було – порожнеча. Стояв лише один умивальник. А вже через місяць було все необхідне: хтось щось з дому приніс, чимось допомогли організації. Пам’ятаю, покійний Хомрач, дав матеріалів на наше прохання. До цього майстерня довго стояла порожньою та занедбаною і в ній нічого не було. Після народження сина я пішов працювати у міськраду спеціалістом з комунікацій проєкту “Модернізація освітлення міста Мена”, а потім – начальником інформаційного відділу. Примаков мене туди забрав. Я пройшов по конкурсу, на який, практично, ніхто й не подавався. Пропрацювавши рік, я звільнився.
– Чому змінилася точка зору? Адже вас підтримували в міськраді.
– Тому що нам було багато обіцяно, але тільки-но я почав працювати у міськраді – ставлення до мене та моїх хлопців різко змінилося. Коли я ще працював у виданні «Менщина», то в чомусь допомагав Примакову, бо вважав його, скажемо так, прогресивним. А тільки-но він став мером, це все випарувалося. Ми з хлопцями одразу стали йому не потрібні. До музикантів почали ставитись геть інакше. Фестивалі – це пекельна праця, яка не приносила ніякого фінансового прибутку. При цьому влада зневажливо ставилася до музикантів.
– Скільки років ви займалися організацією фестивалів?
– Багато. В 2016 році я три LuMena організував і Barterwille. Три великі фестивалі. Майже все було на мені. Останній взагалі став катастрофою. Люди цього не знають, як я наштовхнувся на безліч підводних каменів. Навіть музикантам платив з власної кишені. На Barterwille, коли підключали електрику, спалили всю апаратуру, один з організаторів «попав» на тисячу доларів. Цього ніхто не знає. Міськрада не захотіла брати на себе відповідальність за цей інцидент, хоча й була в цьому винна. На цьому історія фестивалю закінчилася.
Вони не професіонали. На мою думку, в Мені недоречно проводити такі фестивалі. Адже проводити їх немає кому. От, наприклад, «Менакомунпослуга» – хто з них допоможе? У нашому Будинку культури можуть зробити якісь декорації, організувати щось із дітьми. Що стосується сцени, спілкування з музикантами і організації концертів – взагалі повний нуль.
– До нас запрошували таких знаменитостей як «Табула Раса», «Kozak System», «Гайдамаки». Як ви на них виходили, домовлялися, платили?
– Після роботи у Чернігові я особисто знаю багатьох менеджерів відомих гуртів. Наша громадська організація працювала зі зборами коштів. Були спонсори, які виділяли гроші на наш фестиваль. Усі менські підприємці виділяли певні кошти. Я їздив та збирав гроші, направляв листи від ГО з проханням відвідати наш фестиваль і допомогти.
– Хто найбільше допомагав і ніколи не відмовляв?
– Одразу й не скажу. Вже не пам’ятаю. «Авангард» постійно допомагав при деяких директорах. Гайдукевич допомагав. Усі по-троху допомагали. Хоча дехто допомагав «добровільно-примусово», щоб не було проблем із владою.
– Чому ви вирішили припинити діяльність ГО?
– По-перше, я вже вийшов за віковими критеріями з розряду молоді. По-друге, не хочу займатися організацією концертів у Мені, як робив це раніше. Я відкрив власний ФОП, тому при бажанні щось організувати, зроблю це через ФОП. Уже немає тих цілей, що були. Я зрозумів, що попри обіцянки влади, ми залишилися без приміщення і підтримки. Вони навіть дещо забрали з майстерні – те, що ми не встигли вивезти. На час нашої відсутності нам вимкнули світло, аби ми туди не ходили. Вони й стіл новий вивезли в «Менакомунпослугу». Крім того, хотіли забрати нашу апаратуру, але ми її вивезли швидше за них. Старенька була апаратура. Коли я пішов з міськради та влаштувався на нормальну роботу, одразу купив нову апаратуру, зняв приміщення, але бажання займатися музикою чомусь зникло. Тим більше під час війни. Немає бажання зараз організовувати фестивалі. Мабуть, молодість уже минула. Молодість у нас до 35-ти, а мені 42, тож вибачайте.
– Мену знали, вона гриміла завдяки фестивалям LuMena та Barterwille? Коли закінчиться війна, можливо, ще щось організуєте?
– Поки не зміниться діюча влада, я не буду нічого робити. Можливо, буду співпрацювати з іншими громадами. Але не з нинішньою менською владою. Очільників місцевої влади я не хочу навіть бачити, не те щоб співпрацювати з ними.
– Чому, на вашу думку, не було й немає підтримки музикантів?
– Влада не розуміє, скільки музиканти витрачають сил і часу, аби потім вийти на сцену. А грошей скільки? Струни зараз коштують близько 2 тисяч гривень. Приїжджих музикантів з Чернігова одного разу вони навіть не могли нормально погодувати. Просто зневажливе ставлення. Після того, як я це побачив, мені навіть соромно стало. Артем Тихонов (від редакції – колишній керівник гітарної школи у Мені) стільки зробив для дітей, а його так просто взяли й вигнали. Сором і ганьба.
– Ви не боїтеся говорити, писати в коментарях все, що думаєте. У чому проблема сучасної Мени? Чому вони відверто не говорять про свою позицію, як ви, наприклад?
– Я до влади не хочу йти. Наївся. З середини побачив як вона працює, і які там люди. Можна зовні виглядати гарно, одягатися стильно, але зсередини бути поганцем.
– Невже там усі такі?
–Та ні, не всі. У міськраді багато хороших людей, але їм просто потрібно триматися за свої робочі місця. А якщо вони почнуть щось писати, то матимуть проблеми на роботі, я так думаю.
– А були випадки, коли під час вашої роботи у міськраді тиснули на когось за висловлені думки, які відрізнялися від думок керівництва громади?
– Звичайно. Там навіть за коментар чи вподобайку під постом працівник автоматично потрапляв під прес. У міськраді з цим дуже суворо. Коментувати нічого не можна в соцмережах.
– А хто за цим всім слідкує?
– Думаю, сам голова й слідкує, бо постійно сидить у фейсбуці. Слідкують і його наближені, яких багато. У міськраді всі їдять і травлять одне одного незрозуміло за що. У такому колективі, як там, я більше ніколи б не працював. У мене зараз такий колектив, що у випадку якоїсь поганої події в моєму житті всі приїдуть, підтримають та ще й грошей дадуть. Навіть, коли захворів і не вийшов на роботу – всі за тебе помоляться. А в міськраді тебе зжеруть за одне неправильне слово. Ще й пліток придумають про тебе. Після роботи в міськраді я довго відходив. І досі відхожу, хоча не працюю вже там близько 5 років. Але осад залишився. Я багато знаю людей в Україні, багато в яких колективах, проєктах бував участь за цей час, але такого безладу і зневажливого ставлення до підлеглих, маніпуляцій і погроз, ніде не зустрічав.
– А за що погрожували?
– За що завгодно: десь щось не так написав, не зробив того, що сказали. Щось не сподобалося керівництву. І одразу ж погрожували звільненням. Це не лише мені – всім. Для них моральний тиск – це нормальна практика. Мені шкода дівчат, які при мені працювали й досі там працюють. Я розумію, що їм немає куди подітися. Є люди з міськради, з якими я й досі підтримую дружні стосунки. Вони мені інколи розповідають якісь речі. Про одного, про іншого. Про Стальниченка та його корону. Тепер там почали писати гранти, співпрацювати з неурядовим сектором, не з владою, а з іншими громадськими організаціями. Добре, що співпрацюють. Переключилися. Якби на той час, коли я працював ми б так робили, змогли б багато чого отримати: і апаратуру, і змогу самостійно проводити фестивалі.
– А зараз є багато можливостей. Після 2022 року багато закордонних донорів зайшло в Україну. Чому не можна зараз?
– Вже не хочу цим займатися. Бажання немає.Рок-музика, якою колись марив і пропагував, стала менш популярною. Молодь уже не так нею цікавиться. Це вже швидше вікові зміни. Покоління змінилося.
– Ви переїхали в Чернігів на постійне місце проживання?
– Зараз я маю одну роботу. А до того, як Трамп став президентом США, я працював на двох роботах. В мене тут уже житло своє. Зараз працюю в трьох проєктах, в трьох напрямках. Займаюся соціальною роботою.
– Ви не бачите свого майбутнього в Мені?
– Думаю, що в Мені перспектив немає ні для мене, ні для молоді. Хотів би помилятися, але поки що бачу це все так. Можна, звичайно, піти працювати на великий, новостворений, чудовий індустріальний парк (сміється), але в Чернігові більше перспектив.
– Ви не засуджуєте молодь, яка виїжджає із Мени?
– Я її розумію та підтримую. Людина, яка може заробляти, розвиватися як особистість, зробити щось для себе і своєї сім’ї – не отримає в Мені таких можливостей. Їй не дають цих можливостей, обмежують. От де в Мені працювати молодій людині, яка отримала вищу освіту у сфері культури? Немає такої можливості.
Наприклад, ми випустили реліз, який люди слухають скрізь: за кордоном, по всьому світу. Наш гурт Bloody Harvest у 2014 році випустив офіційний альбом. У 2023-му ми випустили сингл, який можна послухати на Spotify (від редакції – перший стримінговий сервіс, який дозволяє слухати музику онлайн без необхідності завантаження файлів на пристрій).
– Зараз нічого не випускаєте, не спілкуєтесь?
– Ні, ми зараз не репетируємо. Війна. Та й взагалі – не до музики. На початку повномасштабного вторгнення вирішили, поки хлопців у армію не забрали, на честь Віталія Горбача зробити й офіційно випустити одну пісню («Менщина» про це писала – https://t.me/menshchyna/19671). Її можна почути скрізь, вона є на всіх платформах – не лише в Україні, а й за кордоном.
На жаль, міська культура не розвивається. Коли сучасна людина з профільною освітою приходить в менський Будинок культури, що вона бачить? Вона бачить там радянський союз. На цьому розвиток молодого спеціаліста закінчується. Крапка.
Є колективи, які дійсно працюють і їздять з виступами в Європу. Вікторія Кулагіна молодець. А от до керівництва культури вже інші питання. Навіть, якщо взяти іншу сферу, не лише культуру, от куди молодим людям йти після навчання? У міськраду, в те жахіття?
– Хоч щось у вашій роботі в міськраді було хороше?
– Негативний досвід – це теж досвід. У мене був досвід організації великих заходів. Мені більше досвіду дала «Менщина», ніж робота в міськраді. Дуже подобалося писати статті, колектив був дружній. Написані зараз мої статті навіть ніхто не редагує, бо знають: Крицький добре напише. І правдиво.
Світлана Чичкан, Ольга Довженко, «Місцеві медіа»