Вона — президентка школи, авторка проєктів, які приносили закладу перемоги, танцівниця, гітаристка, спортсменка й волонтерка. Сьогодні Вікторія Скороход навчається у Львові на журналістиці, працює офіціанткою, допомагає в громадських проєктах і мріє стати військовим журналістом. А ще – переможниця конкурсу “Вибір року” у номінації “Юний талант”. Її історія — про жагу до розвитку, командну роботу та бажання змінювати світ довкола.
– Для вас перемога стала несподіванкою?
– Так, при чому великою (сміється).
– Сама перемога чи номінація?
– Як номінація, так і перемога. Я завжди слідкую за цими виборами, голосую, підтримую, але коли побачила, що люди номінували мене – здивувалася.
– Хто повідомив вам про перемогу?
– Тато. Він написав: «Ти бачила, що ти перемогла? Бачила, у якій номінації?»
– До речі, я перевіряла, чи мова йде про одну й ту саму людину йдеться, адже в номінації «Учень року» – Вікторія Скороход, у номінації «Талант року» — Вікторія Скороход. У кого ви така багатогранна?
– Не знаю в кого. В минулому році я закінчила школу та переїхала в інше місто, де тепер навчаюсь. Ще навчаючись у школі, ходила до Вікторії Кулагіної (від редакції – Народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Менщина») на танці, до Артема Тихонова на гітару, була активісткою школи, добре вчилася. Потім два роки була президентом школи Шевченка. Писала проєкти, які вигравали. Від кого це, як так вийшло – не знаю, якщо чесно (сміється). У мене в Мені було насичене життя. Пам’ятаю, свій шкільний випускний, коли я не вірила, що скоро все зміниться, адже звикла до графіку: танці, гітара, спортзал.
– Ви ще в спортзал ходили?
– Так, 2 роки я займалася у Сергія Таратухіна (сміється), виступала на змаганнях. Мені було класно тут, я до всього звикла, а потім довелося переїжджати в інше, значно більше місто, в якому всі чужі, незнайомі. Але зараз вважаю його своїм другим домом, а сюди періодично приїжджаю на декілька днів.
– Танці, гітара, спорт, проєкти. Чим ще займалися під час навчання у школі?
– У школі я очолювала шкільне самоврядування, писала різні проєкти, їздила на навчання в Чернігів. У 2024 році до нас приїжджала на 6 тижнів «Освітня школа для дівчаток», де були дівчатка зі Стольного, школи Шевченка, гімназії.
– Що це був за проєкт?
– Це був проєкт від Харківської організації «Українська античність», куди ми подались, аби отримати 100 тисяч гривень на дитячі мрії. Але ці гроші давалися лише на обладнання, а не на ремонти. Ми хотіли переобладнати в школі Шевченка старенький кабінет. Той проєкт мені скинув тато, адже він займається робою над проєктами в міськраді. Проте ми спершу не були впевнені, що впораємося та й дедлайн був, здається, 2 дні. Але в останній момент все ж вирішили створити у школі простір для молодіжних активностей Dream Room. Осередок створювався для того, аби учні там відпочивали на перервах, чекали на автобус після уроків, проводились неформальні уроки чи заняття. По всій Україні такі простори набирали популярності, то й ми вирішили собі такий створити. Для участі в проєкті ми знімали відео, писали пісню.
– Це були обов’язкові умови: пісні, відео? Чи ви так вирішили подати свій проєкт?
– Потрібно було написати свою мотивацію. Проте, ми в свою чергу вирішили, що якщо це буде звичайний текст, то чим ми покажемо свою особливість? Людмила Назаренко, наш педагог організатор, Ніна Котченко, тоді заступник директора з навчально-виховної роботи і наша команда – Діана Первакова, я, як тімлідер, Артем Руденко, Валерія Слобода і Даша Литвиненко. Нас було п’ятеро – саме така кількість була необхідною за умовами проєкту. Один день писали, другий – знімали. І якщо подача заявок була до вечора, то ми вдень монтували відео, паралельно заповнюючи анкету. Нам допомагала монтувати відео дівчинка з Чернігова. Воно вийшло дуже класним.
Згодом ми дізналися, що нас відібрано. Для нас це стало справжньою несподіванкою, адже для участі подавалося дуже багато команд, серед яких і наша гімназія. Ми зраділи, що пройшли, але це ще не означало, що нам дають гроші. Упродовж 2-3 місяців ми навчалися по проєкту, виконуючи домашні завдання. А в березні захистили його і заодно вирішили, який простір хочемо створити. Від міської влади, тоді ще в особі мера Геннадія Примакова, ми отримали підтримку, завдяки якій було зроблено ремонт у приміщенні.
– Ремонт був однією з головних умов?
– Ні, ремонт не був головною умовою. Приміщення було в жахливому стані, у ньому протікала стеля, тому було зрозуміло, що сучасне обладнання після зими чи дощової весни зіпсується.
Після ремонту приміщення ми захистили проєкт. Для захисту пішли в міськраду, де був присутній мер, який нас підтримував. Ми страшенно хвилювалися, адже це був один із найперших проєктів, не рахуючи клумби на території школи, за ініціативи учнів та підтримки вчителів. Після захисту усе затихло і ми не знали: пройшли чи ні. Згодом нашу команду попросили вийти на зв’язок разом із командою з Ріпок. Ми боялися, що переможця виберуть лише одного. Нас похвалили, сказали, що ми молодці, адже відеопрезентацію ми робили ще й на захист проєкту. І нам погодили фінансування. Після чого ми повністю розписали кошторис, бюджет.
– Ви самі обирали, що потрібно купити на цю суму?
– Так. Ми закупили меблі, стелажі, столи, стільці на різні заходи. У сам простір закупили великий килим, пуфи, дошки, подушки на вікна, щоб зручно було сидіти на підвіконнях, телевізор. Пам’ятаю, у нас було відкриття 16 червня, то Інна Скляр, випускниця нашої школи, провела тренінг. Були залучені діти початкової ланки, а також проводився танцювальний флешмоб. Для дітей проводилися майстер-класи, а з початку нового навчального року у просторі проводилося багато заходів. Як учнівське самоврядування ми там проводили уроки для інших дітей. Крім того запрошували Олега Луцука, щоб провів тренінг з гончарства.
– Чи цікавитеся, як зараз функціонує простір?
– Так, я була у школі взимку. Також спостерігаю в Instagram за тим, як він розвивається. У просторі діти весело проводять час, він доступний для всіх. Мені подобається, що там проводиться багато уроків та інших інтерактивів, у тому числі заняття з мінної безпеки.
– Переважна кількість школярів, жаліється на нестачу часу. У вас були уроки, гуртки, учнівське самоврядування. Скажіть, звідки черпали сили та енергію?
– Сама інколи задаюся цими питаннями, але мені на них складно відповісти. Я справді не знаю, як виходило скрізь усе встигати (сміється). Я цим жила, отримувала задоволення від дітей, школи. Ще з 5 класу залишалася у школі до самого вечора. Для мене було важливо зробити в післяурочний час цікавий захід для ровесників, долучити їх до цього. Так само, як і дітей з молодших класів.
– Звідси наступне питання: на жаль, переважна більшість очікує від інших, що хтось щось зроблять. Чому у вас була думка зробити все самій?
– У нас тоді була класна команда, з якою ми лише поговорили про проєкт і вже загорілися. Для участі треба було 5 учасників, а в нашому учнівському самоврядуванні було більше 20 людей, які дуже надихнулися. Вони постійно цікавилися, допомагали, підтримували. Це мотивувало, і я розуміла, що роблю не сама, а з командою. Так само вчителі – підтримували і спрямовували. Радили, яку ідею краще взяти на опрацювання, що до неї додати, що прибрати.
– Коли постав вибір куди вступати, чому зупинилися на Львові і чим зараз займаєтеся?
– Я знала точно, що моя професія має бути пов’язана з людьми і довго думала: куди піти? Проте зупинилася на журналістиці. А чому саме Львів? Я хотіла навчатися очно, а в Києві, на жаль, такої можливості немає через безпекову ситуацію. З усіх міст західної України, Львів мені здався найперспективнішим. Зараз я навчаюся на другому курсі і кайфую від навчання. Також шукаю себе, їжджу на різні навчання, тренінги містами України.
– Ви ще й працюєте? У журналістиці?
– Ні, я працюю у сфері обслуговування, офіціанткою. Велике місто – це великі витрати, тому намагаюся зменшити витрати батьків.
– Ви хочете пов’язати своє життя із журналістикою. А якщо буде можливість виїхати за кордон?
– Я б цього не хотіла. Мені цікаво подорожувати, але я бачу себе лише в Україні. Мені хочеться розвиватися тут. Хочеться спостерігати за своїм містечком, бачити як у ньому щось змінюється, нехай і в маленьких масштабах.
– В Україні ви себе бачите. А в Мені після Львова?
– Мені складно відповісти на це питання (сміється). Я ще не вирішила, чи хочу залишитися у великому місті, чи повернутися у своє рідне.
– Чим займається Вікторія Скороход у вільний час? Як розслабляється?
– Після проєкту у мене лишилися гарні стосунки із громадською організацією і вони запросили мене до себе дистанційним волонтером на 3 місяці. Це було влітку, коли я вступала, складала НМТ і думала: ну куди мені ще волонтерство? А потім вирішила – ну гаразд, нехай буде. Я координувала проєкти, які були в Харківській та Чернігівській областях, а також освітні школи для дівчаток. Так склалося, що я й надалі залишилася допомагати цій організації і зараз витрачаю певний ресурс на те, щоб допомагати організовувати мандрівний фестиваль – це Всеукраїнський проєкт, який працює в Україні п’ятий рік та організовує показ фільмів у різних областях на якусь певну тематику. У цьому році вирішила долучити до фестивалю Чернігівську область. Я допомагаю з цим всім. Також працюю над тим, щоб отримати водійські права.
– Можливо, це інша сфера діяльності, але все-таки діяльності. Як ви відпочиваєте, перезавантажуєтесь?
– Для мене люди то і є відпочинок. Але зазвичай люблю прогулятися вуличками Львова та послухати місцевих музикантів. А так не знаю.
– Ким ви бачите себе в майбутньому?
– Я б хотіла бути військовим журналістом, мене це надихає. Крім того, це потрібна професія, як зараз так і після війни. В мене така мета ще з десятого класу. Але насправді в наших реаліях це страшно, однак: хто, якщо не я?
– Як на це реагують ваші батьки? Не кажуть посидіти біля них вдома, скинути трохи обертів?
– В школі вони мене практично не бачили, адже я йшла з дому о 8:00 ранку, а поверталася о 21:00 годині. Звичайно, вони злилися, просили трохи відпочити вдома, але навіть у вихідні я завжди була чимось зайнята: спортзал, концерт, якийсь захід. Вони злилися, але коли бачили мої досягнення і перемоги, то дуже мною пишалися, що для мене надважливо.
Світлана Чичкан, Сергій Бондаренко, “Місцеві медіа”