Віктор Грищенко
Активний розвиток Менського хокею розпочався з 72-го року. Причина – трансляція турніру СРСР – Канада, де всі країною вболівали за збірну СРСР і під час цих “боїв” (див. фільм “Легенда №17) хокей захопив менян. Це був новий вид спорту, правила, стратегію якого освоювали під час хокейних трансляцій.
Перші 2 команди в Мені називалися – Канада, та Вовки (якраз вийшов мультик “Ну постривай!”).
Вовки – це в основному Чугаївка. Канада – Гурнівка, та Чугаївка ближча до центру. Цікаво, що брати Москальці були суперники на полі – старший Василь грав за Вовків, а Юрій за Канаду. Точно не скажу, але мабуть вони були капітанами.
Ігри проводилися на озері в районі Чугаївки, кожної неділі об 11-00. На гру приходила сила-силенна людей. Дуже багато дітей було, страсті кипіли. Було цікаво. На воротах Вовків стояв Єкименко Дмитро, по батькові не пам’ятаю, йому було більше 50 років, а в полі грав його син – Володимир, загалом Єкименків грали мабуть чоловік 5. В цій команді грали ще брати Вовненки- Борис та Валерій. Ємців точно 3 було, а то і більше – Андрій Петрович, Анатолій Олексійович, Олег Володимирович – точно грали. Грав Минець Віктор Якович- батько Романа (нинішнього капітана), грав Назаренко Володимир Дмитрович, який створив цілу династію Менських хокеїстів. Зараз грають його сини- Дмитро та Євген, онук – Діма ось-ось заграє, поки ще до дорослої команди не доріс, але явно на підході. Це така коротенька історія Вовків.
Творцем Канади був, уже нині покійний, Ілляшик Олександр. Він перший в Мені загорівся створити хокейну команду. Сам він купував матеріал, фарби шив форму, робив трафарети на емблему команди. Його підтримали Брати Москальці (не родичі нині граючого нашого найстаршого хокеїста Олексанра), Побожий Олександр Миколайович, Кушніренко Василь Іванович, Чичкан Сергій Володимирович, Ревуцький Валерій Вікторович (вони проживали на вулиці Артема, нині М. Андрейченка), Микола Пилипенко, Микола Терпицький з Гурнівки, Федір Городок, Сулеменков Олег, на воротах стояв Руденко Юрій Дмитрович, ще будучи школярем – це була команда Канада. Особливо запам’ятався мені на в грі Микола Терпицький своєю емоційністю, бо під час матчів пристрасті кипіли, вболівальники були активні – була не просто гра, було свято хокею. Грали не в дитячий хокей, а з силовими прийомами, кидалися під шайбу захищаючи ворота. Були травми, розбиті обличчя з накладенням швів у лікарні, але все було по-спортивному, чесна, спортивна боротьба.
Ці дві команди створили першу збірну нашого міста, яка грала проти команд Макошино, Стольного, Корюківки, але це вже після 80-го року.
Команда Канада була основою першої молодіжної збірної району, яка приймала участь в змаганнях «Золота шайба» на турнірі в Чернігові, обігравши в відборі Корюківчан.
Дивлячись на ці ігри, хокеєм захоплювалось підростаюче покоління, на озері розчищали від снігу 3-4 майданчика. Навіть на річці на Піщанівці був майданчик, а то і два. Серед школярів грали клас на клас, куток на куток, школа на школу, і просто команда на команду. Десь після 80-го року збудували хокейний майданчик на місці нині діючого, але в буремні 90-ті його розікрали, придбали 2 комплекти дитячої форми, де вона поділася- невідомо.
В 1984, 85 роках були дуже теплі зими, і погода не дала можливості грати в хокей, бо на озері лід прийшов в непридатність для катання на ковзанах, а на стадіоні залити каток не було можливості через тепло. 86-87 роки було зовсім навпаки, дуже морозно і дуже сніжно. Так випало 4 роки з історії Менського хокею які мабуть призвели до його упадку, а потім дев’яності і все.
Фото Романа Минця і Олександра Кармазіна
Оригінал статті https://www.facebook.com/vigrish/posts/1866649493607204