Трохи більше року тому Менська громада довідалася про загибель директора Менського музею Віталія Крутого.
Журналістам не пасує писати емоційно та суб’єктивно, узагальнювати та висловлювати свої думки. Але тут, думаю, більшість погодиться зі мною, що ми втратили велику Людину. Адже Віталія знали, про нього та його краєзнавчі студії чули не лише на Менщині і в області, а й у Києві, Львові, за кордоном.
Ті знання, які ніс Віталій, на жаль, ніде не зафіксовані. Живі історії кожного населеного пункту громади, перекази, приповідки, легенди – він все це дуже ретельно збирав і тримав у своїй пам’яті. А потім переповідав усім, хто хотів про це знати.
А ще був готовий до всіх нових задумів, неймовірних проєктів, ідей, які могли зробити так, щоб про наш край, про нашу Менщину почули.
Звісно, цей сюжет не може переповісти повну історію його життя, не здатен передати всі ті емоції, які переживають його друзі та колеги. Не може відчути той біль, що так старанно приховує мати. Не заповнить порожнечу в її душі після загибелі сина…
Але точно ще раз нагадає про нього і… Так, ми його пам’ятаємо. І будемо пам’ятати.